Преосвященніші владики!
Ми, закарпатські греко-католицькі священики, які виступають за Церковну Єдність всіх греко-католиків України, хочемо висловити міркування, аргументації, пропозиції стосовно складної ситуації в закарпатській Мукачівській єпархії.
Існують сьогодні два погляди щодо покращення ситуації. Один із них бачить надію у випадку, коли настане новий провід єпархії, який би вшанував права як прихильників, так і противників Церковної Єдности, не дав би розколоти єдність єпархії. Інший погляд був представлений Апостольській Столиці, окремо Святішому Отцю і Конгрегації для Східних Церков під час ювілейного святкування 50 років священства Його Святості Івана Павла II у листопаді минулого 1996 р. В цій пропозиції підкреслено наступне: заміна проводу єпархії, вшановуючи права обидвох орієнтацій, продовжить роздвоєння церковних громад до невизначеного часу, якщо не буде дана можливість церковним громадам визначитись конкретно. Якщо церковним громадам не дати можливості визначитись, то зістанеться назавжди безпідставно кричуще твердження купки противників Церковної Єдності, що “підкарпатські русини не є українці, і вони не можуть мати церковної єдності з українцями, бо штучне приєднання підкарпатських русинів до Церковної Єдності з українцями було б трагедією для всіх греко-католиків Підкарпаття, привело б до непередбачених наслідків, було б на перешкоді спасінню душ”. В інтерв’ю газеті “Литературная газета” за 1991 р. були записані такі слова єпископа Семедія: “Сталіну за 40 років не вдалося з підкарпатських русинів зробити українців, то це вже майже нікому і не вдасться”. (Ці вислови підтверджуємо доданими документами).
Теперішні провідники Мукачівської єпархії осмілилися опротестувати проект Апостольської Столиці про закарпатську митрополію. Якщо вони осмілилися протестувати проти Апостольської Столиці, то вони тим більше будуть протестувати і проти нового проводу єпархії, якщо він не буде прямо підтримувати їхню сепаратистську позицію. Вони будуть продовжувати свою сепаратистську агітацію, що на Закарпатті тільки одиниці, мовляв, підтримують “амбіції психічно зрушеного” єп. Івана Маргітича. Щоб спаплюжити авторитет ісповідника віри єп. Маргітича, яким він всюди користується в народі, то священик Василь Худа, проректор ужгородської духовної академії, права рука теперішнього Ординарія, написав до закарпатських авторитетних осіб два листи в Америку і один до Риму, в яких прямо писав, що, мовляв, “єпископ Маргітич вже не знає, що робить”, і на нього не треба розраховувати. Так вони будуть писати і про іншого провідника, якщо він їм не буде на вгоду. Таким чином, і при новому проводі буде продовжуватись роздвоєння, хаотична ситуація, якщо не дати можливості визначитись церковним громадам. Тепер наразі потрібно вирішити конкретне питання: коли проводити визначення громад через перереєстрацію, чи при теперішньому проводі, чи при новому?
Ми переконані, що це треба робити вже тепер, бо Мукачівська єпархія вже розділена, і вона може об’єднатись належним справедливим способом тільки через визначення церковних громад законним методом перереєстрації. Сьогодні ми урочисто записуємо в історію нашої Церкви, що Глава, і Батько нашої Греко-Католицької Церкви їх Блаженство Кардинал Кир Мирослав-Іван Любачівський стоїть на боці нашої думки, бо їх Блаженство в цьому напрямі ясно висловились ще в 1990-у р. на Синоді Єпископів у Римі, коли мукачівський ординарій виступив проти Церковної Єдності закарпатських греко-католиків з усіма греко-католиками України. Вже тоді їх Блаженство підтвердили правильне, законне, справедливе вирішення питання через свобідне волевиявлення закарпатських греко-католиків, як вони тоді висловились – через референдум.
Ми звертаємось до Високодостойного Єпископату України підтримати думку їх Блаженства і прийти назустріч закарпатським греко-католикам, які виступають за Церковну Єдність. Не дай, Боже, щоб в історії нашої Церкви прийшлося записати: “Закарпатські греко-католики просились до Церковної Єдності з Верховним Архієпископством Львова, а їм відмовлено Єпископатом в той час, коли державний закон і держава Україна через Церковну Єдність бажає дійти до національної і державної Єдности, коли канон 148 ККСЦ ясно говорить, що патріярх має право і обов’язок щодо своїх вірних усюди на землі, а тим більше у своїй власній державі. Виконання цього права і обов’язку аж ніяк не є тиском і втручанням.
Ми з радістю прийняли звістку, що перший Всеукраїнський Патріярший Собор у жовтні минулого 1996 р. всіма учасниками, які зійшлися з цілого світу, з великим ентузіязмом проявив свою солідарність з греко-католиками Закарпаття, які виступають за Церковну Єдність.
Під кінець висловимо ще одну думку: проти Церковної Єдності (згадаймо, як закарпатський Будитель о. Олександр Духнович писав: “Русь єдина, одне серце і душа, те саме слово і віра та сама”), не може бути жодних правдивих аргументів, а тільки неправдиві і шкідливі, а саме: під ширмою церковного сепаратизму заховано антинародний, антиукраїнський, антидержавний політичний сепаратизм, підтримуваний особистими амбіціями, вигодами безконтрольності і безвідповідальності. Інших аргументів проти Церковної Єдності не може бути.
Цікавий і насторожуючий феномен: ті, хто не так давно активно і ревно виступав проти нашої Церкви, сьогодні ревно стоять на боці сепаратистів проти Церковної Єдності закарпатських греко-католиків.
Ще хочемо підкреслити, що своїм виступом ми не порушуємо канонічність реверенції і обедієнції, бо послух не боротись за Церковну Єдність рівнозначний послуху признавати, що два раз два є п’ять. Канони 36 і 148 ККСЦ дозволяють свобідно домагатись належати до єдності з Церквою, яка вважається своєю.
Щиро віддані в Христі (25 підписів закарпатських священиків)
9 травня 1997 року