Сьогодні, 19 травня 2026 року, у Люксембурзі відбулася ексгумація праху другого Голови ОУН, полковника Армії УНР Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. Після понад 60 років спочинку на цвинтарі Бонвуа їхні останки повертають в Україну для перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі поблизу Києва.

Андрій Мельник — полковник Армії УНР, соратник Євгена Коновальця та другий Голова ОУН після його загибелі. Саме навколо його постаті згодом виник поділ ОУН на два крила — мельниківців та бандерівців. Для одних він символ державницької традиції українського націоналізму, для інших суперечлива історична фігура. Але без сумніву — це людина, яка залишила слід в українській історії.
Перепоховання організоване за рішенням держави. До процесу були залучені Офіс Президента, МЗС, Український інститут національної пам’яті, представники української дипломатії та військової розвідки. Україна також подякувала українській громаді Люксембургу та місцевій владі, які десятиліттями доглядали могилу подружжя.
Але навколо перепоховання вже триває гостра дискусія.
Частина людей вважає повернення праху в Україну історичною справедливістю. Мовляв, такі постаті мають бути поховані на Батьківщині, а не в еміграції.
Інші ж ставлять питання: чи варто було турбувати прах людей, які понад 60 років спочивали у Люксембурзі. Особливо під час війни.
Є й символічний момент: теща Андрія Мельника — Марія Федак — залишається похованою у Люксембурзі. Родинна могила фактично розділяється.
Лунають також голоси української громади Люксембургу, яка десятиліттями доглядала могилу. Дехто каже, що громаду фактично поставили перед фактом уже після ухвалення рішення.
Окрема дискусія, де саме мав би бути похований Андрій Мельник. Одні вважають правильним Київ як символ державного пантеону. Інші переконані, що його місце – у рідному селі Воля Якубова на Львівщині, поруч із батьками та родиною.
Є і ще одна точка зору. Частина людей критикує саме місце майбутнього поховання — Національне військове меморіальне кладовище у Мархалівці поблизу Києва. Вони нагадують, що раніше екологи, гідрологи та місцеві активісти висловлювали застереження щодо цієї території, а Верховний Суд визнав незаконною передачу частини земель під будівництво меморіалу. На думку критиків, для постатей такого масштабу мали б обрати інше місце — наприклад, Личаківський цвинтар у Львові, Байкове кладовище чи Аскольдову могилу в Києві.