Здоров'я Спорт

Керівне ретроградське коло довкола перспектив розвитку українського водного поло, або Суб’єктивні думки небайдужого регіонального екс-керівника

Водне поло

Будь-яка національна спортивна федерація (асоціація) здатна успішно здійснювати поступ, якщо вона, зокрема, дбає про розвиток регіональних структур. На жаль, Національна федерація водного поло України займає прямо протилежну позицію. Принаймні про це свідчать її взаємовідносини із Федерацією водного поло в Закарпатській області, яку я донедавна очолював. Узагалі водним поло в краї за Карпатами опікувався як керівник 14 років. Можливо, був не найкращим головою, але хочеться, щоб громадськість привела приклад кращих історій. Усвідомлюю, що після виходу цієї статті лунатиме ще більше критики на мою адресу, та мій кут зору, наскільки б він не видавався суб’єктивним, має право на життя. А тому й вирішив вийти з проблемними думками в публічний простір.

Спочатку трохи історії. Федерація водних видів спорту в Закарпатській області, яка  об’єднала в собі водне поло та плавання, бере початок у вже далекому 2006 році. Це був час, коли в нашому краї давно не функціонувало жодних шкіл, секцій чи бодай спортивних груп ані з плавання, ані з водного поло. Практично повністю занепала й відповідна водна інфраструктура. Не дивно, що десятиліття спортивна Україна не бачила на жодній першості закарпатських ватерполістів та плавців. Адже їх фактично не існувало. Однак саме в 2006 році за ініціативи Ісрафіла Василькіна, Олександра Зінов’єва, інших авторитетних ветеранів водних видів спорту, функціонерів та екс-тренерів, почалися активні дії до відродження водного поло та плавання на Закарпатті. Більше року ентузіасти проводили різні зустрічі, консультації з цього приводу. Результатом спільних зусиль стало створення в 2007 році Закарпатської федерації водних видів спорту. Її очолити спортивна громадськість запропоновала мені. Я після деяких вагань погодився. 

Розуміючи, що розвиток будь-якого виду спорту починається з інфраструктури, кадрів та фінансування, ми почали діяти насамперед у цих трьох напрямках.  Три роки пішло на відновлення інфраструктури, а саме басейнів Ужгородського національного університету (у народі – «Буревісник») та Ужгородської гімназії, які на той час стали базовими для розвитку та популяризації водного поло й плавання.  Стільки ж часу витратили на відкриття першого відділення плавання та першої школи із водного поло при ДЮСШ «Динамо». 

Сьогодні із хвилюванням згадую про зустрічі з колишніми тренерами, які вже багато років працювали в інших галузях, наші розмови про віру (чи невіру) у  відродження водного поло та плавання на Закарпатті. Зокрема, лунали й відмови повертатися знову на тренерську роботу, неможливість у 2011 році заповнити три вакансії для початку роботи школи з водного поло (2010 р. така ж ситуація існувала і з плаванням). Так само з трепетом згадую перший осінній  набір 2010 року з плавання – 140 дітей – та перший набір 120 юних ватерполістів осінню 2012-го. Потужні промокомпанії, виступи, прес-конференції, зустрічі з владою, громадськістю… У результаті нам стали довіряти на міському й обласному рівнях, а батьки – найдорожче, що  них було, – своїх дітей! 

Читайте також:  Коронавірус в Україні. Посилення карантинних заходів в Україні з 18 березня 2020-го року

Щоб більше не ускладнювати власну розповідь, надалі розповідатиму лише за суттю проблеми – про водне поло. Роботу зі школярами налагодили настільки успішно, що буквально  увірвалися до еліти юнацької ватерпольної України. І продовжували стрімко прогресувати. Судіть самі з нижченаведених фактів. 

Уже в травні 2014 р. із командою 2002–2003 рр. н.  та тренерами Ісрафілом Василькіним та Сергієм Кіселюком стали срібними призерами чемпіонату України з водного поло. І це лише після першого набору через один рік та десять місяців! 

У 2015 році знову стали срібними призерами чемпіонату України з командою 2003–2004 рр. н. з вищеназваними наставниками.  

2016 рік. Виграємо «золото» чемпіонату України відразу двома командами – 2002/2003 та 2004–2005 рр. (тренери ті ж). 

2017 рік – срібні призери чемпіонату України з командою 2003/2004 рр. н. 

2018 рік: команда, складена з гравців  2002/2003 рр. н. – срібний призер чемпіонату України, а 2004/2005 рр. н. – чемпіон України (тренери – С.Кіселюк, І.Василькін). 

2019 рік – із командою 2003/2004 рр. н. здобуто бронзові медалі чемпіонату України. Потім були вдалі виступи у чемпіонаті  Угорщини,  після яких нашу команду 2002/2003 років народження запросили на матчеві зустрічі одного з найтитулованіших клубів світу – «Примор’є». Зігравши 7 поєдинків із колективами хорватського дивізіону й один із британцями, не програли жодного! Місцева преса присвятила нам статтю, у якій відомі тренери  Желько Тонкович (старший тренер юнаків клубу «Примор’є») та Олександр Тишківський (тренер хорватської збірної U-15, а також один із тренер чемпіона Хорватії серед юнаків клубу «Примор’є») високо оцінили рівень ужгородців. Цитую: «Це дуже перспективна команда, яка грає в сучасне динамічне водне поло. Гравці дуже мотивовані і з високою тактичною та фізичною підготовками. Ця команда, якщо її зберегти,  через 2–3 роки має перспективу стати кращою клубною командою Європи. Вони – майбутнє європейського та світового водного поло». Ось так не мало не багато нас оцінювали й інші закордонні фахівці з кращих клубів світу та федерацій.

Здавалося б, Національна федерація водного поло України мала б тільки радіти таким успіхам і всіляко сприяти нам у розвитку. Але на превеликий наш подив, вона в особі президента Олександра Кучеренка, схоже, не хоче бачити закарпатців в еліті вітчизняної ватерпольної родини. Так, із боку НФВПУ почалися незрозумілі трюки, спрямовані на те, щоб позбавити нас успішних виступів. До прикладу: у 2017 році, розуміючи, що команда з Ужгорода є фаворитом національного чемпіонату (ми перебували на першому місці), нам не перенесли гру на пізніший час у зв’язку із запізненням потяга, про що заздалегідь повідомили головного суддю змагань. І замість того, щоб вирішити в чесному матчі, хто стане переможцем, зарахували технічну поразку. Це автоматично відкинуло нас на другу позицію у фінальному турі чемпіонату України. 2019 рік федерація водного поло України завдає ніщивного удару по Закарпатському водному полу , не допустивши до фінального туру вісім головних гравців нашої команди,більшість з яких на той час були збірниками України. У тому ж таки 2019 році розуміючи, що перспектив для наших спортсменів  (зокрема збірників України) 2002–2003 років народження вже немає у зв’язку з відсутністю команди вищої ліги наші 5 провідних юніорів приймають рішення навчатися в закордонних вишах, аби мати можливість і надалі займатися улюбленим водним поло. Видається, Федерація водного поло України мала б вітати таке рішення своїх провідних гравців, ураховуючи їх перспективу залишитися в збірній. Та при звернені до Федерації наших юнаків і юніорів за дозволом грати в зарубіжних клубах її керівники (насамперед президент О.Кучеренко) ставлять умову непосильних для батьків таких дітей «відкупних»,  притому відмовляючись виставити офіційний рахунок. 

Читайте також:  Коронавірус в Україні. Посилення карантинних заходів в Україні з 18 березня 2020-го року

Або ж такий факт, який можна сміливо назвати шабашем під назвою «Конференція Федерації водного поло України 13.03.2020». Рішенням загальних зборів Федерація водного поло в Закарпатській області делегує на вищеназваний форум найавторитетнішого в краї тренера з водного поло – старшого тренера «Динамо», новообраного голову Федерації водного поло Закарпаття, «батька» сьогоднішнього водного поло області І.Василькіна. Він приїжджає до Києва, проте за вказівкою керівництва Федерації (цілком очевидно, що президента О.Кучеренка) Ісрафіла Енверовича на зібрання не допускає охорона бару чи нічного клубу , де відбувався захід. 

Я не буду згадувати “об’єктивне суддівство”яке супроводжує наші команди останні 5-ть років. За це  так само”велика подяка”керівництву Федерації,а також  особисто державному тренеру Віталію Лісуну,а також за десятки-сотні випадків негативного відношення до Закарпатського водного поло. 

За часи керування українським водним поло «командою» Олександра Кучеренко ми стали аутсайдерами європейського водного поло. Рейтинг останнього серед інших видів спорту став одним з найнижчих за часи незалежної України. Конкуренція в самому водному поло звелася до кумівства, повністю відсутній спортивний принцип, а також чітка програма розвитку водного поло як виду спорту. Мотивація серед активних діячів та тренерів з водного поло відсутня повністю. Незрозумілим, непрозорим є механізм призначення  на посади тренерів збірних України. Можу констатувати,що Олександр Кучеренко разом зі своєю командою “втопив” Українське водне поло. 

Читайте також:  Коронавірус в Україні. Посилення карантинних заходів в Україні з 18 березня 2020-го року

За півтора року мої спроби зв’язатися з О.Кучеренком та спробувати змінити стан справ на краще не увінчалися успіхом. Один раз ми бачилися, але керівник більше розповідав про особливості приватного відпочинку, розваги ніж про перспективи розвитку виду. Після цього я спробував ще кілька разів із ним зв’язатися, але очільник на телефонні дзвінки не відповідає. Можливо, причина в мені, невмінні комунікувати з президентом? Припустимо. З метою покращення взаєморозуміння з керівництвом федерації я склав із себе повноваження керівника нинішньої Федерації водного поло Закарпаття. Замість мене було обрано, як зазначено вище, І.Василькіна. Здавалося б, крига в стосунках повинна скреснути. Та як зустріли нашого фахівця в столиці, уже сказано. 

 Можна ще приводити приклади того, як керівне ретроградське коло починає чітко з’являтися довкола перспектив розвитку українського водного поло. Та щоб не стомлювати більше увагою читачів, зауважу: я почав привселюдно ділитися своїми думками, бити на сполох. Натомість із боку керівництва національної федерації замість спроби налагодити діалог, конструктивно подискутувати стали лунати звинувачення на мою адресу на кшталт: хто я такий? У водне поло взагалі не грав … Не приховую: я – не ватерполіст, але як менеджер, уважаю, показав плідні результати роботи. Хотілося б, щоб її у взаємовідносинах із регіональними федераціями, принаймні на прикладі Закарпатської, показали в НФВПУ. Інакше керівне ретроградське коло довкола перспектив розвитку українського водного поло тільки зростатиме. І якби воно чорною дірою не втягнуло на смітник спортивної історії саме нинішнє керівництво на чолі з О.Кучеренком. А найголовніше: із цим призупинило б на тривалий час вітчизняний ватерпольний поступ.

На мою думку пану Кучеренко та керівництву Федерації водного поло України потрібно негайно скликати чергову вже не шабашну  конференцію і складати з себе керівні повноваження,а ватерпольній громаді взяти цей процес під особистий контроль разом LEN та новоствореним Міністерством молоді та спорту України. 

Роберт Левицький, екс-голова водного поло Закарпаття

Читайте також:

Коментувати