Координатор громадської організації “Рух підтримки закарпатських військових – Виноградів” Михайло Роман в інтерв’ю УНІАН розповів, муляжі якої зброї для ЗСУ виготовляє його команда, про попит на макети та бажання створити свій “ЗРК Patriot”.
Збройні сили України у надскладних умовах боротьби з російською армією не припиняють дивувати своєю креативністю на полі бою. Серед прийомів українців – приманки для ворога у вигляді муляжів зброї та техніки, у виготовленні яких беруть участь, зокрема, волонтери. Порівняно дешеві макети української зброї змушують росіян витрачати на їхнє знищення набагато дорожчі боєприпаси.
Розробкою та виготовленням муляжів “Стугон” і гармат Д-20 займається волонтерська організація “Рух підтримки закарпатських військових – Виноградів”. У планах – виготовлення макетів “Старлінків” та навіть пускової установки “Patriot”. Про роботу волонтерів УНІАН розповів координатор громадської організації Михайло Роман.
Пане Михайле, розкажіть, як зародилася ідея виготовляти макети зброї?
Ідея народилася під час однієї з поїздок нашої волонтерської команди на схід України. Це було ще торік. Ми були на запорізькому напрямку, відвезли військовослужбовцям речі, яких вони потребували, і побачили, як хлопці з інженерного підрозділу військ намагаються виготовляти макети зброї. Те, над чим вони працювали, по суті, були саморобні “Стугни” (український протитанковий ракетний комплекс, – УНІАН). Військові просто “ліпили” щось подібне до зброї з того, що було під руками – з коліс, уламків фанери, дошок тощо. Певна річ, що ті макети мало нагадували реальну зброю. Я побачив це, і вже тоді промайнула перша думка: треба допомогти, ми ж у тилу можемо зробити краще, бо буде з чого.
Там же ми побачили “Стугну” вживу, попросили дозволу зробити фото, щоб, повернувшись додому, вивчати. Я зібрав команду й запропонував робити муляжі.
Чому ви вирішили розробляти саме макети “Стугни”?
У таких муляжах були зацікавлені українські військові – з огляду на те, що це зброя вітчизняного виробництва. Крім того, на неї особливо злиться та полює русня.
Росіяни на “Стугни” полюють з двох причин. Перша і основна – вона небезпечна, бо пробиває броню танків, БМП тощо, отже, ефективна проти ворога. Друга причина – вона дороговартісна у виробництві, тож ворог полює на неї як на трофеї.
З чого ви починали розробку?
Коли я говорю про історію розробки макетів зброї, то насамперед завжди дякую своїй команді за те, що поряд, що не втомлюється, ба більше – я би зі своєю командою і муляж “Мрії” зробив, якби постала задача!
А, повертаючись до розмови, скажу, що ми дуже ретельно підійшли до втілення ідеї. Багато консультувалися з друзями-військовими з приводу креслення макету, зрештою створили прототип.
Проектуючи муляжі, переслідували кілька цілей. Перша – макет має бути максимально наближеним до реальної зброї, щоб ворог не міг відрізнити його від справжньої “Стугни”. Річ у тім, що сучасні дрони мають такий зум, який допомагає наблизити картинку і добре роздивитись, що ж там унизу. Наш макет був покликаний обдурити оптику.
Друга мета – муляж має бути збірно-розбірний. Тобто, в ідеалі, щоб військовий міг сам розпакувати та розкласти цей макет там, де в цьому є потреба.
І насамкінець ми розуміли – цей макет має бути дешевим, щоб можна було виготовляти велику кількість та розставляти вздовж позицій по всій лінії зіткнення.
І на чому, в підсумку, зупинилися в сенсі матеріалів та дешевизни?
Наразі наша “Стугна” – це звичайна пластикова труба, фрагменти металу та деревини. Перший макет обійшовся у 3000 грн, зараз ми вийшли на собівартість в одну тисячу, тобто задачу по дешевизні, вважаю, виконали успішно.
Як відбувається процес виготовлення? Вочевидь, у вас уже налагоджений конвеєр?
У команді “Руху підтримки закарпатських військових – Виноградів” близько ста людей, до половини з них – активісти, які постійно беруть участь у різних наших проектах: одні ремонтують автомобілі, інші фарбують їх, треті займаються поставками, частина команди виготовляє макети зброї. Ті, хто працюють з муляжами, так і розподілені: хтось працює з лекалами, зварювальники – з металом, фахівці з деревообробки – ріжуть та пиляють, і так далі.
Якщо приходить замовлення від військових зробити п’ять “Стугон”, ми миттєво збираємось і кожен береться за свою частинку роботи. Зазвичай виготовляємо не стільки, як нам замовили, а з запасом, бо розуміємо, що завтра можуть бути інші запити, та ще й нагальні. Тобто, робимо не п’ять, а десять, щоб, коли прийде черговий запит, швидко відправити.
Наскільки військові залучені до виготовлення муляжів? Вочевидь, це найголовніше – відгуки саме тих, кому працювати з цими макетами…
Безперечно, військовослужбовці долучалися до виготовлення макетів на всіх етапах – починаючи від проектування, макетування, й завершуючи апробацією. Військові маскують наші макети сітками, це додає реалістичності та складнощів при розпізнаванні. Принаймні такі маємо відгуки від наших бійців, які тестували та наразі вже й активно використовують муляжі.
Найперша “Стугна” лишилася у нашому волонтерському центрі, цей прототип виставлений на огляд. А першу партію муляжів виноградівські умільці виготовили для підрозділу К2 54-ої окремої механізованої бригади, який очолює Герой України, володар “Золотої Зірки” та повний кавалер ордена Богдана Хмельницького Кирило Верес. Він апробував наші макети в реальній ситуації, він зробив перші відео. Саме завдяки Кирилові ми дізналися, що по одній зі “Стугон” прилетіло близько двох десятків російських боєприпасів, кожен із яких вартує щонайменше тисячу доларів. Тобто, одна наша “Стугна” вартістю у тисячу гривень коштувала ворогу 20 тисяч доларів!
Один із телеканалів у сюжеті використав відео, відзняте Кирилом, і після цього нам почали телефонувати з різних підрозділів ЗСУ, з різних напрямів із проханням виготовити муляжі і для них.
І скільки вже виготовили, якщо не секрет?
Наразі із Закарпаття на фронт поїхало понад 200 одиниць муляжів комплексів “Стугна”, і вони слугують чудовим відволікаючим маневром та захистом реальної зброї ЗСУ на всіх напрямках. Останнє замовлення надіслали буквально цими днями, для “Азову”.
Загалом на “Стугни” є попит завжди, інформацію про наші муляжі військові передають один одному, тож і замовлення постійні. Ми виготовляємо оперативно, а для військових це дуже важливо. День-два транспортування, буквально кілька хвилин, щоб розпакувати “вантаж”, і все – липова “Стугна” вже на бойовій позиції.
До речі, про транспортування. Як відправляєте “Стугни”, адже відстань до фронту не маленька?
Час від часу доставляємо самі. Раз на місяць-півтора, разом з іншими волонтерами, я відвожу зібрані речі, медикаменти, харчі на різні напрями прифронтової України. Якщо до виїзду ще довго, тоді надсилаємо “замовлення” безкоштовно “Новою поштою”. Маємо таку домовленість, і за цю підтримку щира подяка компанії.
Знаю, що мали цікаві історії при транспортуванні “вантажу”, розкажете?
Та так, бувало (усміхається). Річ у тім, що ми відвозимо макети до тих ділянок фронту, куди можемо. Якщо є змога більш-менш безпечно це зробити, то максимально близько до позицій. Якось приїхали у місцевість неподалік Запоріжжя, прифронтове містечко, підготували десять “Стугон”, виклали й чекаємо, коли їх приїдуть забрати. Аж тут під’їжджає якийсь військовий і давай нас лаяти: “Ви що, дебіли? Та тут дрони ворожі літають, зараз по цих “Стугнах” почнуть бити!”. Ми йому пояснюємо, що це пластик та дерево, але він не вірить! Взяв у руки, оглядає, мацає, ніяк не міг сприйняти, що все це муляжі.
Так само було і з макетом гармати Д-20, яка стала наступним етапом наших розробок. Транспортуємо її, певна річ, заховали, але військові заглянули під маскування і шоковано питають: “Ви хто такі?”. Кажемо: “Волонтери”. На нас ще підозріліше дивляться, перепитують: “Як це, волонтери тягнуть бойову гармату? Такого не може бути!”. Пояснили, показали, а поки ця розмова тривала, підійшов поліцейський, і як побачив нашу саморобну гармату, навіть не зрозумів, що це муляж, одразу почав кричати: “Їдьте звідси, чимшвидше, щоб не прилетіло по нас!..”.
Звичайно, всі ці муляжі при транспортуванні ми маскуємо, максимально розбираємо, щоб приховати, щоб про них ніхто не знав, не чув, не бачив…
Михайле, ви згадали про гармату Д-20, розкажіть про неї, це наступний проект після “Стугни”? Як їх почали виготовляти?
З гарматою практично та сама історія, що й зі “Стугною”. Під час чергової нашої поїздки з вантажами до військових (Михайло їздить із вантажами за запитами військових практично кожні 4-6 тижнів, – УНІАН) в одному з підрозділів сиділи й говорили про втрати озброєння. Один із артилеристів бідкався, що ворог саме розбив дві гармати. От, каже, мали би муляжі, то не жаль би… Після виготовлення макетів “Стугни” його слова мені вже не здалися чимось нереальним.
Приїхав додому, зібрав однодумців та й кажу, що маємо чергове замовлення. Колеги за голову вхопилися, адже гармата – це “махіна” завдовжки 14 метрів! Проте ні на мить не сумнівалися, що зробимо. Одразу почали думати, як виготовити те, чого ніколи не бачили. Два місяці ми з командою витратили на розробку першого прототипу.
Цей проект для нас був досить тяжким, бо завдання стояло не просто виготовити щось подібне, а річ, яка максимально відповідатиме оригіналу. Так само, як зі “Стугнами”, було завдання, щоб макет легко збирався-розбирався, щоб його було не складно транспортувати легким мобільним автомобілем, адже зазвичай такі гармати перевозять вантажівками. Ось і уявіть собі, як придумати механізм довжиною у півтора десятка метрів, який би складався, як “Лего”.
Але місяці впертої роботи, і ми створили макет гармати, яка встановлюється на базі коліс, як на оригінальному прототипі, і яку легко можуть змонтувати двоє людей. Конструкція повністю металева, щоб не зазнавала пошкоджень при перевезенні.
Перший макет гармати обійшовся нам буквально у кілька тисяч гривень, бо ми використовували підручні матеріали, залишки, обрізки, дістали стару вісь із колесами… А уже наступні обходяться приблизно в 20 тисяч гривень кожна, бо доводиться все купувати. Але якщо цю гармату розібрати, то, по суті, це метал, дерево та гума…
Ви дали цьому макету дуже цікаву назву…
Так, ми назвали її “Босорканя” – на Закарпатті так називаються чаклунки, відьми, таємничі сили. Такою назвою ми вирішили додати етнічності цьому виробу, хай ворог боїться їх!
До речі, Босорканею називалася перша гармата, друга вже має назву “Альфа” – так назвав цей макет один із меценатів, який побачив гармату на відео, зателефонував нам і заявив про бажання профінансувати виготовлення макету наступної Д-20 для військових. Ми погодились і запропонували йому “охрестити” муляж. Третю гармату також виготовляємо за підтримки підприємця, він думає над іменем.
Гармати не пішли в серійне виробництво, як “Стугни”? Нема такої потреби?
Потреба величезна! Після того, як ми зробили перші гармати, зі мною зв’язався один із підрозділів ЗСУ і попросив запустити серійне виробництво. На жаль, поки що ми не змогли це зробити, бо все впирається у складність проєкту, матеріали, гроші, які останнім часом все важче й важче зібрати. Адже, крім макетів, ми ще й “закриваємо” інші потреби військових, медиків, цивільних у прифронтовій зоні.
До всього, ніде правди діти, нема кому їх робити: двох із наших волонтерів, які вміли їх виготовляти, мобілізували, вони вже на війні. На жаль, забронювати їх не було змоги, хоча їхні знання та навички більше згодилися б у тилу…
Наразі на макети гармат – черга. Але виготовляємо їх лише у тій кількості, в якій можемо фізично та матеріально. Вдячні всім, хто зголошується підтримувати наш проект.
Вочевидь, ми зачепили складну проблему – фінансування. За які кошти виготовляєте макети?
У нашій команді “Руху підтримки закарпатських військових – Виноградово” багато підприємців, є три депутати, які працюють не тільки в сесійній залі, а й активно волонтерять. Ми збираємось власними коштами, щоб виготовляти макети. На муляжі “Стугон” зазвичай скидались самі, але гармати набагато дорожчі…
Не отримували жодних пропозицій підтримки проекту виготовлення муляжів з боку держави?
Я би приєднався до будь-якої державної ініціативи з виготовлення муляжів зброї, якби така була. Поки що – жодної, хоча потреби очевидні.
Що далі? Чи маєте бачення нових проектів? Чи, якщо все впирається у відсутність фінансування, обмежуватиметесь тим, що встигаєте?
Звичайно, є бачення, є ідеї, є вже навіть певна конкретика.
Загалом у мене є два проекти. Я спершу ношу їх у голові, потім збираю команду, озвучую їм ідею… Спочатку усі хапаються за голову, а потім роблять.
Так було, наприклад, з нашою новою ідеєю, яка вже практично на етапі втілення – про виготовлення макетів “Старлінк”. Військові з підрозділу К2 під час однієї з чергових наших поїздок розказали, що є потреба і в муляжах “Старлінків”, оскільки ворог прицільно полює саме на засоби зв’язку.
Ми ж чудово розуміємо: якщо у якомусь підрозділі буде розташовано, приміром, п’ять “Старлінків”, і серед них тільки один буде справжнім, а решта – муляжі, то навіть коли їх відстежить дрон противника та вдарить, шансів поцілити по реальному буде менше.
Наразі вже маємо “на базі” один пошкоджений “Старлінк”, будемо орієнтуватися на нього, і плануємо запустити серійне виробництво. Один такий прилад коштує недешево, йдеться про тисячі доларів, тож хай вороги б’ють по тих “Старлінках”, які коштують 300 гривень…
Інша моя ідея може комусь здатися нереальною, але дуже хочу її втілити. Це буде дуже величезний і дороговартісний проєкт – Patriot. Оскільки цей зенітний ракетний комплекс складається з кількох частин (дивізіон Patriot складається з командного пункту, радару, пускових установок, – УНІАН), то я хочу втілити власне вогневу. Так, вона дуже велика, заввишки метрів 10-15, має бути розміщена на вантажівці, тож це буде величезна робота.
Чому саме Patriot?
Чому я вирішив зробити макет саме Patriot? Річ у тім, що такі ЗРК розставляються на великій відстані. По ньому якщо й битимуть, то чимось на кшталт “Іскандера”. Я вже підрахував, що навіть якщо на муляж ми витратимо 6-8 чи 10 тисяч доларів, один “Іскандер” обходиться ворогу в 3 млн доларів.
Я мрію про те, щоб ворог розбив реальною ракетою саме наш Patriot.
Михайле, насамкінець, ви не боїтеся так вільно розповідати про свою роботу?
Мене час від часу критикують за це, але вважаю, що у цьому питанні, по-перше, нема чого приховувати (я ж не кажу, куди саме ми їх відправляємо). По-друге, та сторона, росіяни, вони все знають, і в тому числі про наші макети. Нема в цьому нічого такого, все одно воно свою роботу робить. По-третє, і це найголовніше, популяризація нашої ідеї призводить до того, що до нас звертаються небайдужі українці і долучаються, просять навіть лекала для виготовлення макетів. Наприклад, ми передали наші розробки двом потужним організаціям у Харків та Дніпро, ділилися ними з військовими. Ми тільки за те, щоб побільше подібних муляжів виготовлялось – так ми виснажуємо ворога.