Почнемо з прадіда Йосипа Шухевича.

Був він парохом УГКЦ на Львівщині. Отець Йосип, першим в українській літературі, здійснив переклад з латинської творів Вергілія — «Пісню про хліборобство» та «Скотарські поеми». Його перу належать переклади з німецької праць Ернеста Шульца, Йогана Гердера та Шиллера. З англійської переклав «Подорожнього» Вальтера Скотта. Крім перекладацької діяльності Йосип Шу­хевич укладав збірку своїх творів, яка вийшла по смерті ав­тора з передмовою 27-річного Івана Франка.

Дід Романа Шухевича — Володимир був народовцем і в кінці ХІХ сторіччя займався етнографією. Його монографія «Гуцульщина» сильно вплинула на Михайла Коцюбинського, після чого той написав свій відомий роман «Тіні забутих предків».

Володимир Шухевич був ініціатором перевезення останків Маркіяна Шашкевича з чужої гробниці на Личаківський цвинтар. Також дід Романа створив першу дитячу ілюстровану газетку «Дзвінок» (1890 р.), де вперше Іван Франко опублікував свого відомого «Лиса Микиту» (1891 р.).

Перший брат Володимира Шухевича Микола був знаний перед Першою Світовою війною адвокат, а другий його брат був парохом у селі коло Львова. Син другого стане відомим у Польщі адвокатом Степаном Шухевичем, як оборонець українських політичних в’язнів. Дружина Володимири Шухевича — Герміна (бабуся Романа Шухевича) заснувала жіноче товариство, яке прозвали «Три Марини». Від цих «Трьох Марин» потім утворилися такі організації і клуби, як «Клуб Русалок» (пізніше «Союз Українок») і була заснована перша на Львівщині жіноча гімназія. Також Герміна заснувала кооператив для жінок «Труд», де шили одяг.

Найстарший син Володимира Шухевича — Йосип став суддею. Був, як і всі Шухевичі обдарований у музичній сфері, і належав до товариства «Боян», опікувався могилою автора музики національного гімну «Ще не вмерла Україна» — Михайла Вербицького. У Камінці в часи ЗУНР він взяв на себе відповідальність у встановленні української влади на місці.

Саме у Йосипа та Євгенії Шухевич народився син — Роман. Те, що Роман був совісною дитиною, відомо з юних років майбутнього командира УПА. Чого тільки вартий вчинок Романа, коли той врятував життя хлопчика взимку на озері, пірнувши під крижану воду. Після того Роман Шухевич мав запалення легенів і півроку хворів. Його відвідували усі однокласники: і добрі, і розбишаки. Роман міг налагодити стосунок будь з ким. Здібним Роман був і до гри на піаніно. Виступав у Львівському оперному. Був спортсменом. Навіть ставив рекорди з плавання та з бігу. Був пластуном, членом «Просвіти». Роман Шухевич завжди залишався людиною з великим серцем. У 1942 році, коли «Нахтіґаль» розташовувався на території Білорусі, Роман Шухевич дав наказ годувати безпритульних дітей у сиротинцях, в яких покинула “доблесна” ЧА.