Коли в 1688 році на теренах волинських земель з’явилася Руська провінція імені святого Йосипа обручника Діви Марії ордена босих кармелітів ніхто і подумати не міг, що їй відміряно всього лише півтора сторічча, перш ніж і братія, і її заможні кляштори, і сам орден просто зникнуть з карти Західної України.

А поки повні райдужних надій батьки-кармеліти після отримання в 1739 році багатого Фундуш у двадцять п’ять тисяч від інфляндського стольника Антонія Костянтина Базальського для обителі в Луцьку та Декрету про заснування монастиря від 6 червня 1741 року розпочали будівництво костелу Пресвятої Діви Марії і келійного корпусу при ньому. Тим більше що нестачі в фінансуванні братія не відчувала завдяки все тому ж Базальському, який додав до свого початкового фундушу ще дев’ятнадцять тисяч, витрачених на покупку частини села Борохів поруч з Ківерцями.

Працьовитість і багатство кармелітської братії дозволило не тільки раз по раз відроджувати святиню з попелу безжальних згарищ, які із завидною постійністю спопеляли стіни “найкрасивішої” за визнанням конкуруючого за серця і прихильність городян ордену бернардинів святині (тільки значних їх налічувалося за столітню історію близько шести), а й утримувати на свої кошти велику парафіяльну школу.

Для кляштору все змінилося відразу з анексією Російською імперією Волині після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році: спочатку в 1812-му частину монастиря реквізували під військові потреби, а після закінчення бойових дій повернули в напів-зруйнованому стані без компенсації, потім в 1832-ому влада закрила школу, а через десятиліття залишила обитель без засобів до існування, позбавивши всього майна і виділивши в “компенсацію” лише мізерну пенсію, якої ледве вистачало на прожиття.

Ось чому після руйнівної пожежі 1845-го у кармелітів банально не вистачило коштів, щоб відродити свою святиню, а через п’ять років під православно-світським тиском орден і зовсім назавжди покинув рідні пенати в Західній Україні. Пройде без малого ще чотири десятиліття і руїну перлини барокової архітектури Луцька в 1888 почнуть розбирати на будматеріал.

Витративши за півстоліття весь накопичений промислово-сільськогосподарський потенціал волинської землі і нездатна сама підняти його на колишній рівень імперія двоголового орла в другій половині XIX століття почала активно залучати на свої простори іноземних колоністів, найбільшою групою яких в Луцьку стали німці.

Для ведення їх релігійної діяльності в 1899 році місцева влада безоплатно виділила ділянку із залишками монастирських будівель по Караїмській в Старому місті поруч з кармелітським кладовищем з умовою, що громада в перебігу трьох років за свій рахунок замостить бруківкою прилеглу вулицю.

Так як роботи по термінах запізнилися на рік, то лише 25 червня 1905-ого євангельська кірха в неоготичному стилі за проектом архітектора Хрісіана Бойтельспахера була закладена на кошти повітової громади, ставши після освячення 19 вересня двома роками пізніше (оздоблювальні роботи тривали до 1911 року) головним лютеранським храмом не тільки Луцька, а й усього повіту.

Як завжди російський царський режим у важкі дні випробувань зробив винними їм же запрошених німецьких поселенців, під час Першої світової за допомогою погроз і шантажу (луцький лютеранський пастор десять днів утримувався в заручниках) змусивши їх залишити рідні пенати. Сам постраждалий під час бойових дій (пошкоджено фасади, здебільшого знищено внутрішнє оздоблення) храм кілька років пустував.

Тільки-но влада двоголового орла почала слабшати і на горизонті замаячила друге пришестя Польщі (1917-й), протестанти повернулися в місто, з тими щоб в міжвоєнний період ХХ століття встигнути побудувати поруч з кірхою будинок священика і школу (1927). Але загроза нової агресії з боку Німеччини і країни рад в 1938-ому знову поставила волинську громаду на грань існування: школа і храм закриті, а німецькі поселенці змушені були назавжди покинути рідні домівки і повернутися на історичну батьківщину.

У радянський період пошкоджена в боях будівля колишньої лютернаской кірхи Луцька пустувала аж до 1951-го, коли нова влада вирішила пристосувати її під потреби Волинського обласного державного архіву, що квартирував у цих так до кінця і не відремонтованих (про реставрацію не йшлося) стінах до початку 1980-х. Тоді-то, нарешті, храм був визнаний пам’яткою архітектури і створено проект його повного відновлення з подальшим розміщенням органного залу.

Десятиліття зберіжений на папері проект втілювати в життя випало вже баптистській громаді, якій була передана колишня протестантська церква в 1991 році: очищено і замінено пошкоджену ще в Першій світовій унікальну цегляну кладку, відновлено покрівлю зі шпилями, виконані заново втрачені елементи декору, встановлено нові віконні рами з вітражами Віталія Юрченка, заново відтворені дерев’яні різьблені предмети інтер’єру (вівтар, лави, катедра), відкрито замуровані вікна апсиди.

Так що зараз відроджена після десятиліть забуття лютеранська кірха в якості “Будинку Євангеліє” займає гідне місце серед храмів старого серця Волині, а для ведення релігійної діяльності нечисленної німецької громади Луцька було пристосовано будинок пастора по сусідству, який на мапі міста значиться нині як “Храм Христа Спасителя”.

Згідно з канонами будівництва протестантських храмів однонавовий храм на Лютеранській 1 в Луцьку являє собою прямокутний (30м х 15м) периметр з напівкруглою апсидою і двома бічними прибудовами до неї з жовтої клінкерної цегли в неоготичному стилі з домінантою у вигляді високої дзвіниці над центральним входом під високим шпилем.

Симетрична в плані кірха по всьому периметру прикрашена з витонченістю згрупованими декоративними виконаними методом фігурної кладки елементами: контрфорси з трикутними фронтонами, високі стрілчасті арки вікон, консольний пояс, арковий парапет, профільований лобовій карниз, круглі “троянди”, башточки вентиляції і витончений портал центрального входу створюють нетлінний як сам час симбіоз сучасності і середньовіччя.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Лютеранська, 1.