Дрогобицька хоральна синагога в Дрогобичі є пам’ятником архітектури – однією серед восьми з двадцяти, а за іншими свідченнями – двадцяти трьох синагог Дрогобича, що залишилися у нас після Другої Світової війни.
Перша згадка про євреїв в Дрогобичі датується 1404 роком і пов’язана з довіреною особою польського короля Владислава Ягелло Вовчком, який утримував в цьому місті соляні копальні. Видобуток солі в Дрогобичі приваблював заможних єврейських торговців, що привело до заселення євреями прилеглої до соляних родовищ території.
Поступове збільшення єврейського населення в Дрогобичі в XV-XVI століттях в районі Соляного озера і на межі сіл Зварич і Завіжна (нині територія міста) змусило його проникати в нові сфери діяльності: «шинкування меду» (надання меду твердості), пивоваріння і «пропінація »(виготовлення спиртного). Раніше монополія на виробництво спиртних напоїв в Дрогобичі належала костелу і магістрату, які подали скаргу на євреїв в королівський суд. Зростаюча конкуренція з боку євреїв змусила магістрат шукати допомоги у королівської влади: в 1578 році король Стефан Баторій дарував християнським жителям Дрогобича привілей “De non tolerandis Judaies” (заборона на проживання євреїв в місті), який на той час вже був наданий таким містам Галичини, як Самбір (1542 рік), Городок (1550 рік), Мостиська (1568 рік), Старий Самбір (1569 року) [6]. Згідно з цим королівським указом заборонялося постійне проживання євреїв в Дрогобичі, утримання ними оренд, ведення ремесел і торгівлі в місті, за винятком ярмаркових днів. За порушення королівського указу накладався значний штраф (в розмірі 100 марок).
Період між 1578 і 1616 роками не представлений архівними документами, які свідчили б про існування єврейської громади в Дрогобичі. На факт єврейської присутності неподалік від міських укріплень вказує привілей польського короля Владислава IV 1616 року, підтверджений в 1634 році підскарбієм короля і дрогобицьким старостою Яном Даниловичем. Згідно з королівським привілеєм, євреям надавалася площа під забудову єврейської вулиці розміром в 1 лан або 30 моргів (18 га) за 100 злотих на рік. Єврейський квартал, що виник у такий спосіб, отримав назву “Лан”. Відповідно до цього привілею, євреї мали право побудувати синагогу і утримувати інші громадські інституції. У 1648 році, під час штурму Дрогобича козацькими загонами під проводом Богдана Хмельницького, Лан був зруйнований разом з синагогою. Про це можна дізнатися зі скарги Арона Гошковіча і Льва Ароновича, поданої в Львівський міський суд у вересні 1649 року на місцевих жителів, що допомагали Богдану Хмельницькому. Зацікавлені в розширенні солевидобутку в Дрогобичі, польські монархи готові були підтримати єврейське населення міста: так, в грудні цього ж року польський король Ян Казимир не тільки підтвердив привілей Владислава IV для євреїв, а й значно його розширив.
Саме Ланом називалася частина старого Дрогобича у межах нинішніх вулиць Малий Ринок – 22 січня – Лесі Українки – Пилипа Орлика. Частина єврейських поселенців, які займалися торгівлею та прибутковим ремеслом, зуміла скласти значний капітал. Завдяки цьому євреї перебралися у центральну частину Дрогобича, де вже на початку ХХ століття їм належала більшість будинків і крамниць. Але у своїй книзі “Вулицями старого Дрогобича” Роман Пастух розповідає про те, що все ж численну групу становили родини, які жили в бідності, а тому кожна синагога призначалася для віруючих певного майнового і соціального стану. Якщо в найбільшій хоральній синагозі по вулиці Райха (тепер – Пилипа Орлика) могли молитися усі дрогобицькі євреї, то в синагозі на вул. Пілсудського (тобто відома дрогобичанам як нещодавно школа боксу на розі сучасних вулиць Шолом Алейхема – Івана Мазепи) – лише інтелігенція. Між іншим, поряд з великою хоральною синагогою була збудована ще одна, але меншого розміру. Тепер на місці останньої будують банк.
Будівництво хоральної синагоги розпочалося в 1842 році за кошти єврейської громади і було завершено аж у 1865 році, причому зразком у зовнішньому оздобленні стала німецька синагога в Касселі. Потреба в цій культовій споруді була актуальною на той час, адже у Дрогобичі з часів епохи Реформації і до Другої Світової війни євреї становили близько половини населення міста (в 1869 році – 47, 7%, у 1880 році з 17500 жителів міста – більше 50%). З часом їх кількість зросла: у 1939 році з 34 600 мешканців 26, 3 % становили українці, 33, 2 % — поляки, і 39, 9% – євреї.
Ініціатором будівництва хоральної синагоги виступила місцева юдейська община, на чолі якої з 1849 року виступав хасидський цадик Лейзер-Нісан Тейтельбаум (Rаbbi Eliezer Nissen Teitelboim, 1786–1853). Дрогобицьку хоральну синагогу зводили протягом 23 років, починаючи з 1842 по 1856 р. На той момент дрогобицька хоральна синагога була однією з найбільших синагог на території всієї Європи та найбільшою на Західній Україні. За основу у зовнішньому оздобленні взято аналогічну синагогу, збудовану у німецькому місті Касселі (1830 р.), використавши для зображення на фасаді такі самі романські архітектурні пояси, притаманні для німецького стилю рундбоґен. Єврейську синагогу, збудовану у місті Касселі, зруйнували нацисти й її зараз можна побачити тільки на світлинах, а дрогобицька хоральна синагога знаходиться у стані після реконструкції.
Окупація Галичини гітлерівською Німеччиною призвела до сумної статистики… Згодом в храмі розмістили склад солі, а відтак – меблевий магазин. На початку 90-х років минулого століття синагогу передано єврейській громаді міста.
Дослідження архітектури старовинної синагоги вказують на те, що для підтримки склепіння використали добре відому дев’ятипільну систему з чотирма вельми масивними стовпами. По периметру стін кожного з полів розташовано 12 напівкруглих арок, що символізують 12 колін Ізраїлю, те саме символічне навантаження несуть і 12 невеличких арок у фризі фронтону. Дві високі колони, що тримають при вході менший фронтон, символізують дві колони Єрусалимського храму, названі “Яхін” та “Боаз”. Фриз нижнього фронтону прикрашають сім арок відповідно кількості гілок менори. Подібний символічний зміст має оздоблення всіх синагог. Дві триярусні прибудови роблять синагогу Т-подібною у плані, розширюють західний фасад і надають їй монументального вигляду.
На сучасному етапі своєї історії приміщення дрогобицької хоральної синагоги використовується в якості своєрідного майданчика для мистецьких виставок і проектів, зокрема в ній в рамках фестивалю “Шульцфест” багато разів проходили виставки акварелі члена Асоціації польских художників, випускника Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні (1991) Бартоломея Міхаловського (2008 — “Назад”, 2010 — “Місто… через 10 років Казімєж у Дрогобичі”, 2012 — “Дорога”, 2014 — “Весна”).
Історики дослідили, що найбільшу синагогу Східної Галичини свого часу малював видатний польсько-єврейський художник, “єврейський Рембрандт” (ХІХ ст.), учень Яна Алойзи Матейка, однокласник і друг Івана Франка, уродженець Дрогобича Маврицій Готтліб. Дрогобицька хоральна синагога зображена в його картині “Синагога в Йом Кіпур”.
Дрогобицька хоральна синагога досі вважається найбільшою і найкращою у Східній Європі.
У лютому 2015 р. завершено відновлення фасаду будівлі, і колишня руїна перетворилася на перлину міста.