
Уявіть: триває війна з Росією, санкції душать їхню авіацію, Boeing і Airbus відмовляються постачати запчастини, але в небі над Москвою та Санкт-Петербургом цивільні рейси курсують, ніби нічого не сталося. А в Україні, де ми – жертви агресії, повітряний простір закритий з 2022 року, і єдиний виняток – випадковий політ вантажного Ан-124 “Руслан” над Києвом 11 липня 2025 року. Чи не здається це абсурдом? Наче санкції ввели не проти агресора, а проти нас. Як журналіст з Закарпаття, де наш регіон потерпає від ізоляції, я не можу мовчати. Ужгородський аеропорт – це не просто “сарай” з військовими вертольотами, видимими на Google Maps, а потенційна “золота жила” для України. Чому ж він стоїть мертвим, поки росіяни обминають санкції? Давайте розберемося, спираючись на факти, і подумаємо, як це змінити. Можливо, після цієї статті ви не лише замислитеся, а й поділитеся нею – бо час вимагати дій.
Парадокс санкцій: Росія літає, Україна – ні
З початку повномасштабного вторгнення Захід ввів жорсткі санкції проти російської авіації: заборона на постачання літаків і запчастин від Boeing та Airbus, виключення з міжнародних систем. Але реальність інша. За даними фінського видання Yle, з 2022 року Росія імпортувала запчастин Airbus і Boeing на майже €1 млрд через треті країни, як-от Туреччина, Китай та Індія. Reuters повідомляє, що Москва навіть просила ICAO послабити санкції через “безпекові ризики”, але безуспішно – проте це не завадило їм продовжувати польоти. Аналітики з ch-aviation зазначають: російські авіакомпанії залежать від “сірих” імпортів, і до 2026 року половина їхнього флоту може бути заземлена через брак запчастей. Але зараз? Вони літають, бо контроль слабкий: Boeing і Airbus, не бажаючи втрачати прибутки, не маркують запчастини жорстко, а союзники не стежать за посередниками.
А в Україні? Повітряний простір закритий з 24 лютого 2022 року через “страх війни”, як пише BBC. Союзники обмежили польоти для нас, але не для росіян. Ризики однакові – ракети, дрони, – але в Росії повинно бути небезпечніше через санкції. Чому ж ми самі себе караємо? Це схоже на самобичування: росіяни мають страждати від ізоляції, а не українці. Не роботаючий аеропорт тисне психологічно, гальмує розвиток регіонів, як Закарпаття, де туризм і бізнес залежать від сполучення.
Ужгород: унікальний, але забутий
Ужгородський аеропорт – найзахідніший в Україні, з ВПП, що закінчується за 100 метрів у Словаччині, країні НАТО. Це ідеальне розташування: 2-кілометрова зона – і ви в безпечному просторі ЄС. Польоти могли б бути денними, без нічних ризиків, під захистом НАТО. Але що ми маємо? “Сарай” з військовими літаками та вертольотами, видимими на Google Maps – достатньо ввести координати, і все на виду. Чому ВСУ не приховують це? Чому МЗС не працює з Google, як робили раніше, коли компанія видаляла дані про українські позиції за запитом Києва? Це не інсайд – це публічний позор, що наражає на ризики.
Аеропорт не працює роками. Ще Порошенко обіцяв запуск, Зеленський у 2020 році казав: “Ми відновимо всі потрібні аеропорти, Ужгород – на 100%”. У 2025-му заступник голови ОП називав його “найбезпечнішим”, а Aviation.Direct пише, що разом з Львовом його розглядають для відкриття. Але плани на паузі: аеропорт перетворюють на хаб цивільного захисту, і до кінця війни відкриття не планується. Чому? Брак волі, бюрократія, зміна керівників. Тим часом, 11 липня 2025-го Ан-124 вилетів з Києва до Лейпцига після модернізації – виняток, що доводить: польоти можливі.
Приклади: літають і в гірших умовах
Історія знає випадки, коли цивільна авіація працювала в конфліктах. В Ізраїлі, попри постійні загрози від Ірану та Хезболли, аеропорти Бен-Гуріон і Тель-Авів працюють: авіакомпанії уникають зон, але польоти тривають, як пише The Times. У Сирії, де Ізраїль регулярно бомбардує, ризик для авіації високий, але міжнародні рейси адаптуються. В Афганістані під час війни НАТО цивільні рейси до Кабула були обмеженими, але не закритими повністю – авіакомпанії ризикували, бо економіка вимагала. Навіть у російсько-українській війні росіяни закривають аеропорти тимчасово через наші дрони, але швидко відновлюють. Чому ми не можемо? Ризики в Ужгороді мінімальні через НАТО-сусідство.
Чия вина і що робити?
Вина – на Boeing і Airbus за слабкий контроль, на союзниках за вибіркові санкції, на Україні за пасивність. МЗС повинно тиснути на Google і партнерів, ВСУ – приховати військову техніку. Але головне – запуск аеропорту.
Пропозиції дій:
1. Офіційне звернення до уряду: Створити петицію на сайті Президента з вимогою: “Запустити денні рейси в Ужгороді під гарантіями НАТО. Встановити зону захисту над Закарпаттям”. Зібрати 25 тис. підписів – і питання розглянуть.
2. Міжнародні вимоги: Через МЗС надіслати ноту до ЄС і США: “Посилити маркування запчастин Boeing/Airbus, контролювати експорт через треті країни”. Приклад – заборона на “сірий” імпорт, як у випадку з Росією.
3. Локальні ініціативи: Закарпатська ОВА – організувати громадські слухання з авіакомпаніями (як Wizz Air, що готова повернутися). Вимагати від Словаччини спрощення airspace.
Це не мрії – це реальність, якщо тиснути. Закарпаття заслуговує на розвиток, а Україна – на свободу неба.