За результатами дискусії, яка 25 квітня 2024 року відбулася в Київській православній богословській академії, учасники круглого столу «Богословські аспекти доктрини / ідеології «русского міра» сформулювали висновки та практичні рекомендації.

Науковці зазначають, що “нинішня російсько-українська війна, яка триває вже понад 10 років, своїм світоглядним підґрунтям має ідеологію «русского міра», що своїм корінням сягає початку XVI століття і фактично є модернізованим варіантом доктрини «Москва – третій Рим»”.

Вони згадують про нещодавнє засідання Всесвітнього російського народного собору і прийнятий на ньому документ “Наказу”. Його текст “не містить жодних згадок про Бога і Христа, Богородицю, Церкву, святих тощо”, натомість він “апелює до абстрактних «духовно-моральної точки зору», «традиційних цінностей» та таких світських ідеологем, як «російська цивілізаційна ідентичність», «колективний Захід», «єдиний російський простір», «триєдність російського народу» та «боротьба із глобалізмом і колективним Заходом» тощо”.

Учасники круглого столу наголошують, що цей документ має “відверто антихристиянський характер, пропагуючи ксенофобію та насильство заради чергового соціального експерименту, документ водночас заявляє про особливу месіанську роль російської держави, російського народу і «русского міра» як «утримувача» («катехона»), який, нібито, творить «особливу цивілізацію» та «російську цивілізаційну ідентичність» на противагу «впалому у сатанізм Заходу». Сьогодні «русскій мір» – це фактично євразійська політична ідеологія неоімперської агресії та війни із використанням окремих елементів християнського соціального вчення”.

Тому серед іншого богослови і релігієзнавці закликають українських парламентарів “дати юридичне визначення поняттю ідеології «русского міра» («російського світу»), що становить загрозу національній безпеці України та здійснює шкідливий вплив на життя і здоровʼя її громадян, для того, щоб організації та особи, які пропагують цю ідеологію чи її складові, несли відповідальність згідно з законодавством України”.

Резолюція круглого столу «Богословські аспекти доктрини / ідеології «русского міра».

1. Нинішня російсько-українська війна, яка триває вже понад 10 років, своїм світоглядним підґрунтям має ідеологію «русского міра» («російського світу»), що своїм корінням сягає початку XVI століття і фактично є модернізованим варіантом доктрини «Москва – третій Рим».
2. Для обґрунтування претензій Російської Федерації на глобальне панування було сконструйоване квазі-релігійне вчення, яке позиціонує Росію як захисника православної духовності від «західних цінностей». У формуванні сучасного варіанту гібридної ідеології «русского міра» активну участь брала Російська Православна Церква вже наприкінці ХХ століття. Вона організувала у 1993 році та до сьогодні визначає порядок денний діяльності Всесвітнього російського народного собору, головою якого є Московський патріарх. З початку ХХІ століття, коли патріархом Московським обрали засновника Всесвітнього російського народного собору Кирила Гундяєва, РПЦ фактично очолила цей процес.
3. Ідеологія «русского міра» отримала оформлений і артикульований вигляд в ухваленому в березні 2024 року «наказі» ХХV Всесвітнього російського народного собору «Сьогодення та майбутнє російського світу». На підставі цього документа «русскій мір» можна визначити як світоглядний нацизм. За логікою «наказу», Україна не може бути самостійною державою, українців та білорусів не існує (вони – частини російського народу), а Росія є «духовною цивілізацією», що веде боротьбу зі «світовим злом Заходу». Попри сильний акцент на укоріненні Росії у традиціях православ’я, текст «наказу» не містить жодних згадок про Бога і Христа, Богородицю, Церкву, святих тощо. Замість цих засадничих категорій християнської віри документ апелює до абстрактних «духовно-моральної точки зору», «традиційних цінностей» та таких світських ідеологем, як «російська цивілізаційна ідентичність», «колективний Захід», «єдиний російський простір», «триєдність російського народу» та «боротьба із глобалізмом і колективним Заходом» тощо.

Маючи відверто антихристиянський характер, пропагуючи ксенофобію та насильство заради чергового соціального експерименту, документ водночас заявляє про особливу месіанську роль російської держави, російського народу і «русского міра» як «утримувача» («катехона»), який, нібито, творить «особливу цивілізацію» та «російську цивілізаційну ідентичність» на противагу «впалому у сатанізм Заходу». Сьогодні «русскій мір» – це фактично євразійська політична ідеологія неоімперської агресії та війни із використанням окремих елементів християнського соціального вчення.

• Ідеологія «русского міра» має виразний єретичний характер. Відхід московського православ’я від християнського вчення чітко проявлений у пропагуванні культу насильства й виправданні («прощення гріхів») насильників, використанні Церкви як засобу досягнення світським керівництвом Росії своєї політичної мети (локальної – захоплення України, глобальної – знищення «колективного ворога», тобто Західної цивілізації), нагнітанні апокаліптичних настроїв серед вірян, готовність до знищення світу (ядерний шантаж) заради досягнення уявної перемоги тощо. У такий спосіб відбувається підміна віронавчальних істин християнства та вчення Церкви на історичні й політичні міфи з метою політичної сакралізації державної влади кремлівського режиму та його неоімперської геополітики.

Учасники круглого столу також констатують, що нинішня версія ідеології «русского міра» вже перейшла навіть межі етнофілетичної єресі та стрімко віддаляється від християнського віровчення. За своїм змістом ця система тяжіє до дуалістичних релігій – зороастризму, маніхейства чи навколохристиянських гностичних рухів, де провідну роль відіграє те саме «єдине зле начало» в його вічній боротьбі з добром.

• Створення Московською патріархією нового «богослів’я війни» («священної війни») все більше уподібнюється до створення нової «громадянської релігії» із культом «Московської / Російської держави» та «святої (триєдиної) Русі», де християнські цінності свідомо відсуваються на другий план заради досягнення агресивних цілей політичного керівництва Російської Федерації.

Базовими ідеями («догматами») цієї нової релігії є вчення про тисячолітнє існування («від Володимира до Володимира»); ототожнення терміна «Русь» із «російською державністю» («Русь – це і є Росія»); месіанізм та культ «святої Русі» як «утримувача» («катехона»); культ Перемоги і міф про фашистів (не реальних чи історичних, а вигаданих для досягнення власних цілей) як втілення глобального зла; гностично-маніхейське бачення історії як радикальне бінарне протистояння добра і зла, де Росія є «оточеною фортецею»; модель історії, де Росія є втіленням Абсолютного Духа і де існують «справжні народи» («великі держави») і «вигадані народи»; міф про Московію / Росію як захисницю пригноблених народів (православних, слов’ян тощо) проти гнобителів (католиків, неслов’ян, Заходу тощо). 

             До того ж, єдність «святої Русі» – це не історична єдність і культурна традиція християнської європейської цивілізації Руси-України, не її зв’язок і спадкоємність із Московським царством і Російською імперією, а радше історично-міфологічна реальність і штучний ідеологічний конструкт якоїсь міфічної «російської єдності», «цивілізаційної ідентичності». Ця нова громадянська (політична) релігія використовує православний контекст як одну зі сфер поширення, використання й легітимації власного панування.

• Зважаючи на це, «русский мір» несе загрозу не лише всьому християнському світу, але й людству загалом. На це неодноразово звертали увагу відомі богослови зі всього світу (див.: «Декларація про вчення «російського світу» (Русский мір)» / «A Declaration on the «Russian World» (Russkii mir) Teaching»). На єресь етнофілетизму, якою інфікована РПЦ, звертали увагу як Архієрейський Собор Православної Церкви України (24 травня 2022 року), так і Архієрейський Синод Української Греко-Католицької Церкви (14 лютого 2024 року). Про загрозу ідеології «русского міра» неодноразово згадувала й Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій («Заява Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій щодо осуду документів «Всемирного русского народного собора», які містять виправдання російської агресії проти України», 29 березня 2024 року).
• Завданням нинішніх українських інтелектуалів має бути деконструкція російського гранд-наративу «русского міра» та демонстрація його штучності порівняно з українським світом, який не може розвиватися на протиставленні з російським наративом, адже український гранд-наратив почав формуватися за умов, коли Московська держава ще не існувала. Якщо Російська Федерація перестане існувати в нинішній формі, то нічого кардинального не має змінитися в нашому позитивному гранд-наративі (уявлення про себе, плани на майбутнє, стратегія розбудови країни тощо), в якому Україна і надалі буде самодостатньою, вільною країною, буття та цілі існування якої не залежать від її ворогів чи конкурентів.
• Звертаємося до Архієрейського Собору Православної Церкви України з проханням надати богословську оцінку ідеології «русского міра» («російського світу») не тільки як етнофілетичної єресі, але й як вчення, що виводить не лише керівництво, але й всю РПЦ, яка нині активно підтримує цю ідеологію (чи, швидше, «громадянську релігію»), за межі православного християнства.
• Звертаємося до керівництва вищих духовних навчальних закладів усіх Церков та релігійних організацій, а також до інших освітніх закладів, які діють в Україні, із пропозицією ввести у навчальні курси (дисципліни) окремі компоненти з аналізом ідеології «русского міра» («російського світу») та її деструктивного впливу як на розвиток релігійних організацій чи країни загалом, так і кожної людини зокрема.
• Звертаємося до українських парламентарів із закликом дати юридичне визначення поняттю ідеології «русского міра» («російського світу»), що становить загрозу національній безпеці України та здійснює шкідливий вплив на життя і здоровʼя її громадян, для того, щоб організації та особи, які пропагують цю ідеологію чи її складові, несли відповідальність згідно з законодавством України.