За один день із Західної України почали вивозити цілі родини. Людей забирали з домівок уночі, вантажили в ешелони й відправляли за тисячі кілометрів – до Сибіру та інших віддалених районів СРСР. За офіційними даними радянських спецслужб, було депортовано 77 791 людину, серед них понад 23 тисячі дітей. Причиною часто було одне – хтось із родини підтримував український визвольний рух або був пов’язаний з ОУН чи УПА. Покарання отримувала вся родина.
москва добре розуміла: щоб послабити український спротив, треба бити не лише по тих, хто воює, а й по їхніх родинах, домівках, зв’язках із рідною землею. Саме тому депортація стала зброєю. За роки придушення українського руху із Західної України було депортовано вже понад 200 тисяч людей.
Минуло майже вісім десятиліть, але ця історія має продовження і сьогодні. московити знову намагаються позбавляти українців дому, примусово переміщують людей, руйнують міста і карають за саме бажання залишатися українцями. Змінюються покоління й назви режимів, але імперський метод залишається тим самим.
Саме тому пам’ять про операцію “Захід” – це пам’ять про ціну нашого права жити на своїй землі. І про те, чому Україна має бути достатньо сильною, щоб більше ніколи ніхто не міг вирішувати за українців, де їм жити, якою мовою говорити і яку державу будувати!
Leave a Comment