Він загинув 27 липня 2026 року, захищаючи Україну у складі 67-ї окремої механізованої бригади.
До свого 25-річчя Віталій не дожив зовсім трохи — він народився 10 серпня 2001 року.
У 2020 році Віталій закінчив Кременецький медичний коледж, працював фельдшером швидкої допомоги, а у 2022-му навчався в Тернопільському національному медичному університеті.
Коли почалася велика війна, йому було лише 20.
У травні 2022 року супроводжував евакуацію поранених з «Азовсталі».
А далі, закривши сесію в університеті, тієї ж ночі виїхав до Києва, а звідти — на Донеччину в складі ПДМШ імені Пирогова.
Вивозив важких поранених із-під Бахмута та Соледара, пережив обстріл шпиталю, працював у найгарячіших точках, коли за годину доводилося приймати по 20 поранених бійців.
Наш побратим госпітальєр Кевін згадує їхню першу зустріч у Лимані на стабпункті: «Віталій якраз завершував ротацію в ПДМШ і починав свій шлях у лавах „Госпітальєрів“.
Ми тоді привезли йому першу чорно-жовту футболку нашого батальйону.
Він прийшов до нас зовсім юним, майже дитиною за віком, але вже сформованим, серйозним фахівцем».
Віталій був з тих, хто не просто виконував роботу, а навчав інших: передавав досвід, показував на практиці складні маніпуляції і фактично вишколив не один екіпаж «Госпітальєрів».
Згодом він став хірургом організації MMR, працював на Донеччині, Запоріжжі, Сумщині, Дніпропетровщині, пройшов Покровськ та Курщину.
У 2025 році мобілізувався до 67-ї ОМБр. За свою роботу та мужність мав державні нагороди.
Його чекали назад у MMR цього літа, але життя розпорядилося інакше.
Позивний «Професор» дістався йому не просто так. У нього був колосальний потенціал — він мав усі дані, щоб стати одним із наймолодших докторів медичних наук.
Він сам казав: «Медицина — це те, що вмію робити найкраще». А ще любив повторювати: «Менше думайте — більше робіть!».
Віталій часто казав, що війна змінила його ставлення до людей: якщо не допомагати одне одному, світ і мораль просто зруйнуються.
Ми втратили не просто талановитого лікаря, а дуже доброго, світлого і надійного друга.
Дякую, Віталіку, що був з батальйоном якийсь час. Колишніх госпітальєрів не буває.
Щирі співчуття рідним, близьким та усім, хто знав і любив Віталія.
Він міг прожити довге й спокійне життя, але обрав рятувати життя інших ціною власного.
Світла пам’ять тобі, Професоре.