Важко знайти слова…

Для багатьох Давид був легендарним грузинським добровольцем, який із перших років російсько-Української війни став на захист України.
Для мене ж він був насамперед Другом.
Людиною честі.
Людиною, яка ніколи не зраджувала своїм принципам.

Ми знали один одного особисто. Допомагали його підрозділу автомобілями, підтримували побратимів усім необхідним, багато спілкувалися і будували спільні плани.
Давид воював там, де було найважче — на різних напрямках, у тому числі виконував бойові завдання, зокрема й на Курському напрямку.
Він ніколи не боявся смерті.
Жив честю, любив свободу і до останнього подиху боровся проти російських окупантів.

Але ми говорили не лише про війну.

Ми мріяли про майбутнє після Перемоги.

Хотіли створити спільний Українсько-Грузинський центр реабілітації ветеранів.
Планували, щоб українські захисники, які отримали поранення чи інвалідність, проходили відновлення не лише в Українських Карпатах, а й біля підніжжя величного Казбеку, у Степанцмінді.
Ми вірили, що гори здатні лікувати не лише тіло, а й душу.

Окремим напрямом мала стати соціальна адаптація ветеранів.
Ми планували започаткувати спільний українсько-грузинський проєкт із розвитку високогірного вівчарства на Закарпатті, використовуючи багатовіковий досвід грузинських гірських громад.
Давид хотів, щоб ветерани після реабілітації отримали не лише лікування, а й можливість знайти нову справу, працювати на своїй землі, створювати власні господарства і повертатися до повноцінного життя.
Саме таким був Давид.
Він думав не лише про те, як воювати сьогодні, а й про те, як допомогти своїм побратимам жити після Перемоги.
На жаль, йому самому вже не судилося побачити здійснення цих задумів…
Сьогодні Україна і Грузія втратили справжнього Героя.
Від себе особисто, від голови правління Закарпатської крайової «Просвіти» Павла Федаки, голови Ясінянської територіальної громади Андрія Делятинчука, який разом із друзями неодноразово підтримував підрозділ Давида гуманітарною допомогою та продуктами харчування, а також від усього колективу висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким, побратимам і всьому грузинському народові.

Давиде, друже…

Дякую тобі за дружбу.
За твою мужність.
За твою відданість Україні та Грузії.
За те, що ти був людиною слова і честі.

Ти залишишся у нашій пам’яті Людиною з великої літери.
Справжнім Воїном, який не шукав слави, а просто робив те, що вважав своїм обов’язком.

Ми обов’язково продовжимо справу, про яку мріяли разом.
З часом продовжимо будувати мости між Україною і Грузією, допомагати нашим ветеранам, реалізовувати ті проєкти, у які ти щиро вірив.

Вічна пам’ять Герою!

Герої не вмирають!

დიდება საქართველოს!

Слава Україні!
                           Героям слава!