9 січня виповнюється 102 роки від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова – вірменина, який народився в Тбілісі, але зняв один із головних фільмів українського кінематографа, «Тіні забутих предків». За ініціативою України, Вірменії та Грузії 100-літній ювілей митця (1924-1990) увійшов до календаря визначних дат ЮНЕСКО, також Верховна Рада України вшанувала дату на державному рівні.
Випущена в 1965 році картина «Тіні забутих предків» отримала понад 100 призів, зокрема Гран-прі кінофестивалю в Салоніках, премію за режисуру та приз критиків кінофестивалю в Мар-дель-Платі, Кубок на Фестивалі фестивалів у Римі тощо.
«Цікавою деталлю є те, що стрічка вийшла українською мовою без російського перекладу, що на той час було неможливо. В СРСР дублювання російською було обовʼязковою умовою для всіх фільмів. Параджанов наполягав на неприпустимості цього, адже, за його словами, це порушить аудіовізуальне сприйняття української поетики», – нагадує уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
«І тоді почались оці гоніння, за те, що я відмовився робити російський варіант цього фільму», – згадував сам Сергій Параджанов. За надуманими звинуваченнями кінорежисера засудили у 1974 році, звільнивши через чотири роки після міжнародної кампанії і вимог тодішніх культурних діячів. Український кінокритик Сергій Тримбач назвав Параджанова «людиною карнавального штибу».
«Він і жив у Києві навпроти цирку і побіля універмагу «Україна». Радянська Україна в ті часи совітського режиму-прижиму справді видавала циркові номери. Їх треба було тільки побачити… Параджанов бачив… Виходив, до прикладу, на балкон і видів, як на споруді цирку палало, червоно й пишно: «СЛАВА КПСС». А під тими патосними літерками миготіли зелено-смарагдові ЦИРК, ЦИРК, ЦИРК… Сергій Йосипович гукав своїх гостей помилуватись от сією монтажною феєрією», – зауважив Тримбач. В українській столиці Параджанов також намагався зняти фільм «Київські фрески», але реалізувати весь задум не зміг – через його активну громадянську позицію і контакти з українськими дисидентами влада закрила зйомки. З відзнятого матеріалу вийшов лише короткометражний фільм.
Про себе сам митець казав: «Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм». У 1988 році Сергій Параджанов дав своє останнє інтерв’ю українською мовою: «Не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!».
Leave a Comment