У 1949 році офіційно перестала існувати конфесія, яка процвітала три століття і нараховувала в області до 400 громад зі священниками, храмами, монастирями, духовними навчальними та соціальними закладами, великими земельними угіддями.Рішення ухвалювалися вищим керівництвом СРСР та УРСР. Керували ліквідацією греко-католицької церкви вищі чини Міністерства держбезпеки, при якому функціонував спеціальний відділ «О», що займався релігійними конфесіями. Конкретні посади, імена, дати, вказівки, донесення, звіти з нутрищ самої спецслужби створюють масштабну картину попрання будь-яких релігійних та людських прав.Від самого початку греко-католицька церква була визнана ворожою радянському режиму і дискусія в органах точилася лиш про час і методи її ліквідації. У 1946 році таким чином було «возз’єднано» з Московським православ’ям греко-католицьку церкву в Галичині, при цьому всі єпископи були ув’язнені. А через три роки «саморозпустилася» вже Мукачівська єпархія, яка юридично не належала до Української греко-католицької церкви.У вересні 1944 року, перед самим вступом Червоної армії на Закарпаття, очільником тутешніх греко-католиків Ватикан призначив 33-річного викладача Ужгородської духовної семінарії Теодора Ромжу, якого терміново висвятили в єпископи. (Перед тим кілька років в єпархії єпископа не було). Вибір на Ромжу випав невипадково, адже він не брав участі в політичних процесах, а тому не міг бути звинувачений у пособництві мадярському режиму, союзнику Гітлера. Окрім того, він навчався в папському колегіумі «Руссікум», готувався стати місіонером в Росії, а тому найкраще орієнтувався в ситуації в СРСР.Після звільнення Закарпаття від нацистів Мукачівська єпархія офіційно зайняла нейтральну позицію до політичних процесів в області, мотивуючи свою поведінку тим, що церква в СРСР перебуває поза політикою. Однак це не стало для неї індульгенцією, бо вже саме підпорядкування Риму переважної більшості закарпатських вірників створювало ідеологічні труднощі для комуністичної влади.

Єпископа та його оточення пробують схилити до львівського варіанту вирішення проблеми – «возз’єднання». Однак Ромжа виявився твердим горішком, недарма готувався до місіонерства в безбожній тоталітарній державі. Він не піддається тиску. Восени 1947 року його вбивають, спочатку зімітувавши автокатастрофу, а коли молодий єпископ вижив, йому ввели отруту кураре вже безпосередньо в лікарні. (Цікаво, що в опублікованих документах МГБ міститься згадка, що водія вантажівки, який скоїв наїзд на єпископську бричку, виявити «не вдалося». Це при тому, що «студебекер» залишився на місці аварії!)Після вбивства Ромжі МГБ взялося за інших священників Закарпаття.

Такою церквою була і Майданська церква яку вирішили ліквідувати разом зі священиком Йосипом Чубатим.

Мурований однонавний готичний католицький храм було збудовано у XV ст., з 1580 року він став реформатським. У XVIII ст. впритул до храму спорудили каркасну двоярусну дзвіницю.

Споруда з високим готичним шпилем належала до кращих зразків народної архітектури. Своєрідно було вирішено вежу – дуже низька, врівень із гребенем стрімкого даху, вона підкреслювала динамічний злет шпиля. Урочистий відкритий ґанок утворювали десять профільованих стовпчиків, одвірок з могутніх дерев’яних плах мав форму арки.

Церкву спалили влітку 1974 року за сценарієм тогочасної місцевої влади. Виконавців злочину райком комуністичної партії вибрав з місцевих жителів. Двоє з них незабаром трагічно пішли з життя, а третій, у якого перед пожежею заговорила совість і який намагався попередити людей, не наважувався, як розповідали, прийти у рідне село.

Невелика дерев’яна каркасна дзвіниця вціліла, а на місці спаленої церкви збудовано православну муровану церкву Московського Патріархату.

У 1948 р. майданський священик Йосип Чубатий був засуджений на 25 років каторги.

Просту муровану церкву св. Миколи Чудотворця базилічної форми збудовано 1975 року на місці спаленої за радянських часів стародавньої дерев’яної готичної церкви.

Ось так комуністична влада яка ненавиділа заборонила й спалила Грекокатолицьку церкву в Майдані привезла православ’я московського патріархату.Таке відбувалося в усіх селах і містах Закарпаття.

Тогочасні події зв’язані з сьогоднішніми оскільки росіяни як тоді знищували українців та культуру і релігію так і намагаються тепер.