У своєму щоденнику він порівнює побачені контрасти: “Під час подорожі споглядаємо ще одне таке суто німецьке село – Німецьку Мокру. Ми ніби зненацька потрапили в інший край. Дерев’яні будиночки абсолютно однакові, з закритими дворами, пофарбованими в білий колір віконними рамами, фіранками та квітами на вікнах. Будинки утворюють безперервну лінію, що її з’єднує дерев’яна стіна дворів. Найдивніше село Підкарпатської Русі!”.

Перше фото (з мого архіву), яке ви бачите у цьому дописі, також зроблене у Німецькій Мокрі, у 1930-х роках, кимось із німецьких туристів. Думаю, що увагу мандрівника (як, зрештою, і мою) привернула жінка, що несе мішок з чимось на голові. Я завважив це на старих фотографіях – цей спосіб носіння вантажів на головах жінками у селах з німецьким населенням, у 1920-1930-х роках, на Тячівщині. Коли я опублікував одну з таких світлин, у коментарях писали, що це постановка. Але те, що не підтвердить одна світлина, підтвердять три.

Друге фото було опубліковано у чехословацькому журналі Pestrý týden за 1929 рік, з підписом: «Це фото з Підкарпатської Русі, де в охайному селищі Усть-Чорна, що над Тересвою, домогосподарки хочуть мати м’які руки і тому несуть усі тягарі на голові. Вони саме сходять з полонинських пасовищ, звідки кожна з них несе 8–10 літрів молока, а до того ще й 2–3 кг масла або сиру».

Третє фото також публікували у журналі Pestrý týden, у 1938 році. Воно демонструє, що на Великдень жінки в селі Усть-Чорна, що на Тячівщині, носили кошари із свячениною на головах. Такі от локальні особливості Закарпаття і його багатонаціонального населення у часи міжвоєння ХХ століття.

Михайло Маркович