Історію Олександра з 128 – ї ОГШБр розповів прессофіцер бригади Ярослав Галас та добавив інтерв’ю військовослужбовця.
Поруч зі мною – громадянин Угорщини, боєць гірсько-штурмового підрозділу 128 ОГШБр Олександр. Не дивно, що його позивний – Мадяр, а по імені хлопці часто кличуть його на угорський манер – Шоні.
Шоні із Закарпаття, з Мукачева, і крім угорського, звичайно, має українське громадянство. Угорський паспорт він отримав уже в зрілому віці (є така практика на Закарпатті).
У дитинстві, до 4 років, Шоні говорив виключно угорською, він ріс на Берегівщині – традиційно угорськомовному регіоні.
Що цікаво, за дружину Шоні взяв українку, тому Різдво й Великдень у його сім’ї відзначають двічі – за східним і західним обрядом (теж поширена практика на Закарпатті).
До війни Шоні їздив на заробітки за кордон, де йому дуже згодився паспорт громадянина Угорщини, який дає право вільно жити й працювати в країнах Євросоюзу (і не тільки). В середині лютого 2022-го він повернувся додому трохи відпочити…
У перші дні російського вторгнення Шоні пішов у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду в Мукачеві, бо у військкоматі були величезні черги. Там записали його дані й відправили додому, сказали чекати дзвінка. Через кілька днів Шоні знов пішов і нагадав про себе, а потім ще раз. Так і потрапив у гірсько-штурмовий батальйон.
У складі бригади Шоні воював і воює на всіх найгарячіших напрямках – Запорізькому, Херсонському, Бахмутському і знову Запорізькому. Кілька разів був контужений, має відзнаки й нагороди.
Шоні 47 років, і він звичайний солдат. Але військові зрозуміють – важчої й небезпечнішої посади, ніж солдат штурмового підрозділу, в ЗСУ просто немає.
Далі пряма мова Шоні:
«Я мав армійський досвід – проходив строкову службу в середині 90-х. Але то було дуже давно. Чому пішов у 128 бригаду? Бо з Мукачева, багато чув про неї. Що таке гірсько-штурмовий підрозділ, не знав, але тут швидко дізнався (сміється)».
«Де було найважче? На Херсонщині під час штурмів. Ми їхали до ворожих позицій на трьох БМП, попереду йшов танк. А далі спішувалися й починали бій. Росіяни огризалися, багато наших хлопців отримали поранення й загинули… Потім наші позиції в посадці обстріляв ворожий танк – так я отримав першу контузію…»
«Я воюю за рідних, за дітей (маю сина й доньку). Пам’ятаю, коли в перші дні повномасштабки сказав дружині, що йду в ЗСУ, вона не повірила, думала – жартую. А коли прийшов у пікселі перед виїздом, була в шоці…»
«На війні я майже два з половиною роки, але бажання списатися, шукати якісь варіанти поки не було. Просто так піти? Ні. Колектив хороший, командування теж. Напевно, це й тримає…»
«Я в політику не вникаю, не цікавлюся – мені байдуже. Для мене головне, щоб у моїй сім’ї було все добре».
«Запросто міг би жити за кордоном із угорським паспортом. Але не хотів і не хочу. Звичайно, бачив, як там люди живуть, – у сто разів краще, ніж у нас. Але мені дома краще…»
Від себе нагадаю, що Закарпаття – єдина область України, яка межує з чотирма країнами Євросоюзу, тут живуть представники різних національностей. І приклад із Шоні – коли боєць має крім українського ще громадянство країни Євросоюзу – в нашій бригаді далеко не одиничний.