fbpx
Україна

Чеський поет Малієвський оселився у прифронтовому Харкові

Чеський фотограф та поет Ігор Малієвський приїхав працювати у літературній резиденції у будинку “Слово”. У Харкові Малієвський пише твори та фотографує: свої напрацювання про місто планує використати для публікацій у європейських журналах.
Суспільне Харків чеський митець розповів про бачення Харкова, війну, своє українське коріння, “трамвайні дрифти” та характерну рису російської культури.

“15 років тому небагато людей знало про Україну. Можливо, тому що Україна небагато про себе знала”
Ви вперше відвідали Україну?
Я не перший раз в Україні: бував багато разів у Львові, бував також у Києві, але в Харкові вперше. Перше справжнє моє зіткнення з Україною було у 2014 році і я думаю, що це якраз був період, коли почала пробуджуватися Україна.

Але перший перетин кордону був у 1996 році. Це був дуже цікавий період, тому що нам треба було мати і спеціальний дозвіл, і штамп в паспорті. Тоді я більше дізнавався про Закарпаття, яке має спільне минуле з Чехословаччиною і мій дідусь там працював землеміром.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

У вас є українське коріння?

Я завжди мріяв зустріти когось, кому я би міг би поставити це питання: “Скажіть мені, будь ласка, щось про мою родину, про моє рідне село”. Ми знайшли на мапі село, звідки, мабуть, походить мій дідусь — Солжин називалось Хмельницької області.

Моє прізвище Малієвський — ось цей суфікс “-ськ” — це вже додатковий чеський суфікс, щоб оминути депортацію. Мабуть, це тоді так виникло в нашій родині. НКВС депортовував у 45-му році багато українців. Я пам’ятаю, що дідусь цього боявся.

Як ваші пращури опинилися на землях Чехії?

Я не впевнений, чому, власне, дідусь прибув до Чехословаччини. Це було у 20-х роках. Просто могло бути те, що розширявся Радянський Союз і він просто захотів поїхати. Мабуть, це було з його боку правильне рішення, тому що решта його родини зникла безвісти.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

Чому вирішили подорожувати Україною?

Я б сказав, що десь 10-15 років тому лише деякі люди знали про Україну. Може це було і через те, що сама Україна не так багато про себе знала. Зараз ми бачимо величезний прогрес: Україна дала про себе знати, попри всі ці величезні жахіття і втрати, і зараз світ повноцінно рахується з нею. Протягом цього часу виникало багато ініціатив, активностей, зв’язків між чеськими та українськими інтелектуалами. Тут я б згадав літературний фестиваль “Місяць авторських читань”, який дуже жваво підтримував зв’язки між обома країнами. Українська література і так само мистецтво, музика чеським інтелектуалам сьогодні досить відомі.

“Радянський Союз — це колоніальний проєкт Росії”

10 років тому в Україні відбувалась Революція Гідності. Невдовзі почалась війна. Як ви сприймали всі ці події?

Звісно, ​​ми знаємо про війну, хоча війна 2014 року не сприймалася всією Європою як велика війна. Якби Європа відреагувала, то, мабуть, так далеко не зайшло б.

Оскільки я почав їздити в Україну невдовзі після Майдану, то, звичайно, ми з друзями дуже уважно стежили за всією ситуацією з окупацією Криму, спробою окупації частини Донеччини та Луганщини. Мабуть, уже тоді, як і частина української громадськості, ми не могли уявити, що в осяжному майбутньому почнеться велика війна.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

Незадовго до початку повномасштабного вторгнення ми розмовляли з кількома друзями про те, що відбувається, і десь у грудні, здається, я це пам’ятаю, це було під Різдво, раптом до нас дійшло, що буде велика війна.

Читайте також:  Як попи УПЦ мп на Закарпатті займаються дискредитацією ЗСУ

Що робили з цим осяганням?

Цікаво, що тоді так само реагували наші друзі у Львові, як чехи в 1968 році. Власне, вони навіть уявити собі не могли, що таке може статися, а ми всі прокинулися в жахливий ранок 24 лютого і, напевно, всі це добре пам’ятаємо.

Я думаю, що багато людей в Чехії дуже добре пам’ятають, що вони робили того дня. І багато людей тоді вийшли на площу чи перед посольством Росії. Я і мої друзі з Асоціації чеських письменників виголосили заяву на Вацлавській площі, ми надіслали письмову підтримку, тому що мені було абсолютно зрозуміло на той момент, що це потрібно зробити.

Зараз ви оселилися у будинку “Слово”. Ви знаєте щось про нього?

Історія будинку “Слово” вже частково відома чеським інтелектуалам, але це лише декілька імен, повністю про це не дуже багато знають.

У квартирі Лісового я відчуваю сталінський терор і певну інтелектуальну енергію, яка, мабуть, тут залишилася. А може я її уявляю.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

Теж відчувається певна наївність людей, які вірили, що вони можуть почати створювати новий світ і можуть отримати у Радянському Союзі національну та інтелектуальну свободу.

У 1945 році закінчилася війна і був подоланий німецький фашизм. Друга фашистська держава теж розпочала Другу світову. Радянський Союз — це колоніальний проєкт Росії. Він був так само суворий і фашистський, як Німеччина. Але тому, що він оголосив себе переможцем у війні і Європа повторювала ці наративи, за злочини цієї фашистської країни ніколи не були покарані. Тому вони повторюються і будуть повторюватися, поки вони не будуть покараними.

“Хочу зануритися в Харків”

Ви займаєтесь фотографією та поезією. Що б більше хотіли робити у Харкові — знімати чи писати?

Я почав писати поезію в часи, коли вже закінчив університет. За фахом я фізик і мав працювати в дослідницькому інституті, але відкрив для себе, що краще мандрувати світом. Це нагадує мені настанову Яна Амоса: спостерігай. Тому я вмію дивитися навкруги. Іноді.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

Фотографія, поезія та журналістика — для мене це три різні мови, якими я намагаюся сказати одне й те саме. Моя література і поезія пов’язані з тим, що я бачу. Я не вигадую історії. Вірші — це найкраще, тому що вони короткі. Вірші не можна замінити. Як фотограф — ви маєте бути швидким. І у мене є багато фотографій, загублених десь. Тому наприкінці життя я видам концептуальну книгу віршів “Втрачені фотографії”.

Моя ціль — ходити без мети. Таким чином я спостерігаю, а пізніше — редагую все, що “назбирав”. Хочу зануритися в Харків. Просто хочу, щоб Харків на мене впливав, щоб ми познайомилися і побачимо, що з цього буде.

Що ви вже встигли зробили у Харкові?

Починаючи з 9 лютого я робив те найважливіше, що я зазвичай роблю — я мандрував, гуляв. Мені вдалося теж дещо записати собі, зафіксувати декілька коротеньких віршів і одну коротеньку історію з бару.

У нього через плече був автомат Калашникова у мене — Pentax шість на сім ми відводили погляди але потайки роздивилися зброю один одного зі стриманою приязністю з усвідомленням нескінченної відстані між нашими світами.

вірш Ігоря Малієвськогопереклад — Ольга-Анастасія Футоран та Наталія Дрозда

Я помітив, що ви тут маєте чеський трамвай. Цей вірш трошки веселіший. Це я побачив одразу, коли ми вийшли із вокзалу і сіли на таксі. Мене дуже порадувало, що ви тут маєте чеський трамвай і тому народився цей вірш.

Читайте також:  СБУ повідомила про підозру у державній зраді «політексперту» з телеканалів Медведчука

Таксист розповідає що до Харкова людині необхідно звикнути особливо до трамваїв я сам з Полтави і я звикав цілих два роки особливо до трамваїв що можуть будь-коли зійти з рейок

вірш Ігоря Малієвськогопереклад — Ольга-Анастасія Футоран та Наталія Дрозда

Будете заохочувати друзів з Чехії відвідувати Харків?

Для мене важливо, щоб чеські автори їздили до Харкова не тільки тому, що Харків гарне місто, але тут є певна психологічна межа, яку потрібно подолати.

Психологічна межа існує навіть у головах моїх друзів, і вони просто бояться їхати в Україну з різних причин. Це не лише занепокоєння щодо їх власної безпеки, а й занепокоєння щодо того, як їх тут приймуть, вони бояться, що вони роблять недостатньо, вони не приєднуються до армії, і вони будуть тут ходити, а люди — дивитися на них, як на дивних туристів.

Звісно, ​​не заперечую, що основна боротьба відбувається сьогодні на фронті і ті люди, які сьогодні на фронті, є героями сьогодні. Саме таким треба показати українське суспільство, воно продовжує жити у своєму розмаїтті.

“Нам усім знадобиться терпіння”

Як дбаєте про власну безпеку у Харкові?

У мене на мобільному ​​є додаток “Повітряна тривога”, я його встановив на кордоні. У всіх ця межа небезпеки зсувається. Але я намагаюся стежити за інформацією, тому що хочу працювати й гуляти, і водночас не піддавати себе більшій небезпеці, ніж це необхідно. Можу суб’єктивно сказати, що бурульки для мене були набагато небезпечнішими.

Ігор Малієвський

Ігор Малієвський. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

Чи маєте творчу мету, яку хочете досягнути тут?

Частина моєї роботи тут: щоб новини з України дійшли до Чехії. Ми маємо домовленості про публікацію в престижних часописах і журналах, організували інтерв’ю для радіо, тому я вірю, що матиму можливість розповісти історію. І я максимально намагатимуся говорити про Харків та Україну. Я постараюся розповідати так цікаво, щоб у вас влітку тут було багато чехів.

Яким вам запам’ятається Харків?

Харків — це залізобетонна фортеця. За два дні він наповнив мене меланхолією і смутком, який я часто відчуваю в місцях, які були пошкоджені.

Російська культура ненавидить свою історію, тому що це історія насильства і несправедливості.

Нам усім знадобиться терпіння. І це стосується в першу чергу Європи й світу, тому що вам нічого іншого не залишається, але не можна уявити світ, де б Україна програла. Ми просто не зможемо жити в такому світі.

Про роботу мистецької резиденції “Слово” у 2024 році

Цьогоріч у “Слові” вже перебуватимуть 10 резидентів з Чехії й 12 резидентів з України, розповідає кураторка резиденції Влада Дерманська.

Влада Дерманська

Влада Дерманська. Фото: Валерія Ємець/Суспільне Харків

“Це такий простір для комунікації з містянами, для відкриття Харкова. Ми вирішили запросити Ігоря Малієвського найпершим, тому що він найсміливіший чех і він радо погодився до нас приїхати й бути тут з нами”, — каже Дерманська.

Підбір резидентів продовжиться протягом року.

“Ми не закриваємо реєстрацію, можна цілий рік реєструватися, заповнювати анкету на участь в резиденції. Іноземці хочуть приїжджати, вони не бояться і це класно. Вони хочуть бачити й розуміти, яке тут зараз життя, що тут взагалі відбувається, тому що у них там в новинах все інакше”, — говорить кураторка.

Читайте також: