Підсумовуючи ще один воєнний рік…

На порозі нового 2024-го – розмова з Головою ВГО «Сокіл», автором Ютуб-каналу «Хлопці з лісу», відомим бійцем Юрієм Черкашиним (Чорнотою). Підсумки ще одного воєнного року: про провали та успіхи 2023-го, що потроху відходить у небуття…

– Юрію, вже традиційно на початку нашої розмови запитуємо про те, чим зараз займаєтеся, Чи проводите зйомки для Вашого каналу «Хлопці з лісу»? Які теми?

– Правду кажучи, останнім часом записуємо матеріали не так вже й часто – через велику кількість роботи, яку треба виконувати.

І все ж записали доволі багато передач про спорядження, яке виготовляється в Україні, – йдеться переважно про засоби захисту. Одні матеріали уже запустили, інші лишень запускатимемо.

Зробили зокрема кілька випусків про засоби індивідуального захисту, які можна знайти на цивільному ринку в Україні. Готуємо відео про новий бронежилет, що є на озброєнні у ЗСУ. Такого курсу, в принципі, плануємо дотримуватися далі – будемо більш детально говорити про те, яке спорядження є у війську, і яке спорядження військовослужбовець може придбати на нашому цивільному ринку.

– Одна з топових тем у суспільстві на кінець 2023 року – це те, що нам уже менше допомагають, що мусимо самостійно озброюватись…

– Завжди треба насамперед розраховувати на власні сили – це аксіома. Але очевидно й те, що на сьогодні – на початок 2024 року – ми не здатні самостійно виготовляти всю номенклатуру озброєння і боєприпасів, які необхідні українському війську.

Але така ситуація – це наслідок. А причина в тому, що керівництво держави не усвідомлювало потенційної небезпеки. Або усвідомлювало, але свідомо її ігнорувало. Ігнорувало зокрема те. що нам знадобиться зброя для захисту, зброя для боротьби.

Війна ж почалася не вчора і навіть не у 2022 році – війна триває вже майже 10 років. Але за ці 10 років не налагоджено виробництво навіть звичайних патронів до стрілецької зброї, Ба більше! Навпаки, деякі виробничі лінії згорнули протягом цього часу. І це все на тлі диверсій на складах із боєприпасами, які, пригадуємо, відбувалися в Україні.

За стільки років ми фактично жодним чином на державному рівні не готувалися до війни. Так, проводилися в цьому напрямку певні заходи, але їх було недостатньо. А зараз ми говоримо про те, що нам повинен хтось допомагати…

Західні партнери, звісно, мають перед нами певні зобов’язання через те, що свого часу на догоду їм ми відмовилися від ядерної зброї. Але, як показало життя, допомагати слабким не поспішають. Тому можемо опинитися в ситуації, коли допомоги не буде зовсім.

І проблема не в тому, що такий поганий світ, що він не хоче нам допомагати. Проблема в тому, що як держава ми були недалекоглядні упродовж усіх цих років, і не вклалися в розробку свого військово-промислового комплексу.

На мою думку, деякі політичні діячі, які керували країною в цей період, повинні понести відповідальність за те, що не підготувати країну до тих викликів, перед якими ми нині постали.

– Ще на цьому тлі нерідко можна почути думку, що от війна затягнулася, що мучить втома… Звідки такі настрої, на Вашу думку?

– Ця війна це ще не затягнулася. От столітня війна між Францією та Англією – ця так, затягнулося. А наша триває ще порівняно недовго.

Тут маємо справу з доволі грамотною роботою ворожих інформаційно – психологічних операцій. Знають наші слабкі місця та як на них натиснути. Вони знайшли проблему і максимально привернули до неї увагу. Причому використали чимало фейкових матеріалів, які просто підхопили засоби масової інформації.

Ну, наприклад, щодня нам інтернетом приходить розсилка всяких «новин» від інтернет-сайтів, які пишуть про жахіття мобілізації. Про те, як у селах загрібають всіх трактористів, як «здаватимуть» чоловіків через податкову тощо.

Все це має за мету свідоме нагнітання ситуації. І в цьому я бачу хоч невеличке, але досягнення ворога, і великий провал наших компетентних органів, які мали б цим займатися. Якщо навіть просто поглянути на це в контексті кібербезпеки – чому в нас досі не закрито сайти, які тиражують таку інформацію? Маємо провал, як би сумно це не звучало, – в державній пропаганді. Бо мали б голосно прозвучати контраргументи, які роз’яснюватимуть, для чого проводяться мобілізаційні заходи, чому нам всім потрібно воювати тощо. Цього не робиться.

Вважаю: нині щодня треба наголошувати на тому, що воювати страшно, але справжнє жахіття буде тоді, коли перестанемо воювати. Треба постійно нагадувати людям про ті трагедії, які відбулися на окупованих територіях. Нагадувати про те, що чинить російський солдат там, куди він приходить. Зараз про це майже не говорять. Чи всі вже забули, що в нас була різня в Бучі? І що був Ізюм, Херсон… Невже ми забули?

І не треба думати, що це більше не повториться – це повториться в кожному місті, до якого дійде російський солдат. І якщо зараз його не зупинити там, де він є, і не відкинути, – то ми будемо мати умовну Бучу в кожному місті України.

Треба доносити до українців думку, що війна для моск@лів – це не просто війна за територію, це війна і за людський ресурс. Московити собі планують, що якщо вони підуть далі – будуть мобілізовувати до свого війська українців, і ніхто не питатиме, чи наші люди того хочуть чи ні. Моск@лі вміють примусово мобілізовувати поневолені народи і гнати їх штурмувати окопи поляків чи наших інших країн-партнерів.

– Доводилося не раз чути думку, що на фронті застій. Чи можливе в цій війні повернення до періоду, який умовно можна назвати АТО 2?

– АТО 2 ніколи більше не буде – не буде статичного фронту. І те, що кажуть. ніби фронт зараз плюс-мінус на одному місці – це не зовсім так. Зараз відбувається активний російський контрнаступ, і тільки титанічними зусиллями військовослужбовців українського війська вдається домагатися того, щоб його втримати. Адже моск@лі зараз використовують просто колосальні ресурси, щоб продавити наш фронт.

За останні кілька місяців українське військо чимало втратило, але при тому знищило десятки тисяч російських солдат і купу їхньої техніки. І говорити про те, що на фронті застій – не зовсім коректно.

Ми зараз в основному не наступаємо, але наступає ворог, і ми знаходимося в дуже жорсткій агресивній оборони. Ця оборона щодня забирає багато життів українських солдат, але з іншої сторони виснажує ворога.

– Але був план контрнаступу, а зараз ми від нього відмовляємося. В чому причина?

– Скажемо так, це проблема комплексна. Маємо вчитися на своїх помилках, починаючи від підготовки конкретних підрозділів, закінчуючи стратегічними речами в плані озброєння, забезпечення переваги в повітрі і так далі.

Я не є генералом і не можу мислити і говорити такими глобальними категоріями, але на мою суб’єктивну думку, слід підходити комплексно, починаючи від якісної підготовки підрозділів.

Також маємо розуміти, що на даному етапі в противника сильніший військово – промисловий комплекс, і що росіяни нормально вклалися у виробництво дронів, і їм простіше закуповувати компоненти для них в Китаї.

Відповідно, в цьому плані вони можуть задіювати більше ресурсів, а в нас перевага лише в тому, що в нас фаховіші пілоти, які за допомогою меншої кількості обладнання можуть виконувати більше завдань.

Але кількість є кількість, і якщо ми не вийдемо на нормальну кількість потрібного обладнання, то ми не зможемо здійснити зміни на фронті, провести революцію у веденні бойових дій.

…Можна постійно говорити про те, що у нас менше ресурсів, аніж у ворога. Але можна ці ресурси знайти в державі, і успішно використовувати їх у боротьбі…